Мій син одружився вже у зрілому віці. Тоді йому було 39 років, а його обраниці Даші – 36. Юра розповідав, що вони познайомилися випадково у парку і їхні стосунки почали стрімко розвиватися. Тож молоді швидко одружилися та почали жити разом.
Все життя Юра плекав думку про маленького синочка, а я – про онука. Але вік Даші не давав надії на здійснення наших заповітних мрій.
Але через 2 роки спільного життя Даша нарешті дізналася, що при надії. Незважаючи на попередній невдалий шлюб, це була її перша дитина. Хоча невістці було вже 38 років, вона відмовилася проходити потрібне обстеження.
Юра дуже переживав про здоров’я дружини та майбутнього сина. Тому протягом 9 місяців підтримував дружину і був присутній на появі малюка. Після народження дитини лікарі повідомили невсішну новину: у малюка є відхилення, яке залишиться з ним на все життя.
Перебуваючи у відділенні з немовлям, Даша була сама не своя. Туга та смуток повністю поглинули її. А потім, не попередивши нас, вона з’явилася вдома на день раніше запланованої виписки. Сама. Без малюка.
Невістка повідомила, що ухвалила рішення і не готова виховувати таку дитину. Коли Даша заснула, я вирішила поговорити із сином. Я намагалася донести до нього, що ми не можемо просто так покинути нашого рідного малюка у лікарні. Ми повинні подбати про нього, подарувати йому любов та тепло, які так потрібні дитинці. Адже в цьому світі у нього є тільки ми!
Тієї ночі я не змогла заплющити очей. Усі мої думки крутилися навколо маленького беззахисного онука. Маля вже відчуває, що його покинули, адже діти все відчувають і розуміють. Вранці мої терзання скінчилися.
Юра твердо заявив, що згоден зі мною та хоче забрати сина додому. Тоді ми вирішили обговорити все із невісткою. Я розуміла, що їй дуже тяжко. Але їй треба було трохи заспокоїтись після всього, що сталося. Я була впевнена, що вона ухвалила подібне рішення на емоціях, спонтанно.
Коли ми сказали, що заберемо дитину із лікарні, Даша влаштувала сцену. Вона не переставала повторювати, що не виховуватиме таку дитину. Але ми вирішили, що у всьому винний її стан.
Того ж дня мій онук опинився вдома. Юра назвав його Ромчиком, на честь батька. А невістка так і не підійшла до нього жодного разу.
Через деякий час Даша просто зникла з нашого життя. Вона чесно сказала, що не зможе полюбити сина і більше не житиме з Юрієм.
З того часу ми живемо втрьох: я, син та наш улюблений Ромчик. Як би важко нам не було часом, я жодного разу не пошкодувала про своє рішення. Тепер ми щасливі! а Юра зараз зустрічається з дуже приємною розлученою жінкою, Богданою. Вона вжене одноразово була у нас вдома, і я бачу, як з ніжністю вона дивиться на хлопчика і як з коханням – на мого сина. Дай боже, у них все складеться добре!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото – Ibilingua.com.
