Ми з Василем одружені вже вісім років і живемо з його мамою Оксаною Степанівною. Взаємини у нас зі свекрухою були не ідеальні, але ми намагалися не втручатися у справи одне одного, щоб зберігати в сім’ї спокій.
Але все змінилося, коли Оксана Степанівна захворіла. Коли постало питання, хто доглядатиме за нею, то довелося звільнитися з роботи саме Василю. Він син, і до того ж я заробляла набагато більше за нього.
Спочатку все було гаразд. Я розуміла, що треба допомогти, і сподівалася, що це тимчасово. Але коли мама чоловіка вже майже одужала, Вася чомусь не поспішав повертатися на колишню роботу, продовжував сидіти вдома, хоча його обіцяли і були готові взяти назад.
Спочатку були відмовки, що він шукає іншу роботу, бо та його не влаштовує щодо грошей – малувато платять.
Потім я зрозуміла, що чоловік просто звик бути вдома і не збирається працювати. Його у цьому підтримувала і Оксна Степанівна.
Вона казала мені, що не може обійтися без його допомоги. Сказала, що він відвозить її на дачу, та й мені так легше, бо він, мовляв, допомагає мені по дому, ходить за покупками. Те, що чоловік повинен не домашнім господарством займатися, а забезпечувати сім’ю, вони не хочуть визнавати.
Але оскільки грошей не вистачало, то я почала брати собі підробітки і згодом усе більше часу проводила на роботі. І якось поступово це у нашій родині стало нормою.
Працюючи майже без вихідних, мені вдалося не лише покращити наше фінансове становище, а й зробити кар’єру, вирішити за допомогою грошей свої недоліки із зовнішністю, купити машину. Чоловік каже, що це завдяки йому я досягла всього, що він заради мене та мами відмовився від роботи.
Але це нас серйозно віддалило одне від одного. Ми все менше часу проводимо разом, а іноді я бачу, що нам навіть нема про що поговорити. Мені неприємно, що мій чоловік сидить удома, навіть якщо з грошима все добре. Навіть зараз в нашому обласному центрі є можливіть влаштуватися на нормальну роботу, але Василь і не збирається.
Моє життя складається з того, що я, як і раніше, більшу частину часу проводжу в офісі, а іноді додому навіть йти не хочеться. Я відчуваю, що взаємини у нас вже і не налагодяться, але розлучення поки що не наважилася. Дитину, перш за все, шкода у цій ситуції.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
