fbpx

Всі мені казали, що я нерозумна, що не час. Але я саме зараз повернулася з багаторічних заробітків в Іспанії і купила собі в Києві хорошу квартиру. І вирішила похвалитися 40-річній доньці квартирою

Моїй дочці Валентині вже сорок років. І за весь цей час вона не знала, що таке справжня оплачувана робота. Все життя за неї платила я, а потім приєднався її чоловік. Хочете спитати мене, як так вийшло? А я вам відповім: вся справа в неправильному вихованні та моїй відірваності від сім’ї.

Нині мені 59 років. З яких половину я провела далеко від рідних та близьких. Все заробляла гроші на краще життя. Але не звернула уваги на те, що час біжить швидко. Думаю, всі, хто мав досвід заробітку в інших країнах, мене зрозуміють. Сумно це чи ні, не знаю. Але тепер настав мій час жити для себе.

Моя старенька мама живе з моєю донькою, її чоловіком та моєю онукою. Але не треба переживати. Умови у них більш ніж комфортні. За час моїх від’їздів я зуміла заробити порядну суму, на яку був побудований хороший двоповерховий будинок за містом. Щомісяця я передавала Валентині гроші для цього.

Ніколи я не втручалася з порадами та вимогами з питань дизайну чи внутрішнього оздоблення. Мені хотілося думати, що це буде будинок мрії. Дочка час від часу надсилала мені фотографії виконаних робіт і хвалилася, яке чергове вдале рішення вона вигадала.

А коли Валя вийшла заміж, зять теж почав давати поради щодо будинку. Я ніколи не відмовляла: говорила, робіть на ваш особистий розсуд.

Мама була рада, що я не загубилася на чужині і навіть можу допомагати фінансово. Але водночас сумувала за мною. Це було взаємно. Але якщо вже збираєшся зробити щось як треба, геть зайві емоції та переживання.

Потім народилася моя внучка Соломійка. Дочка натякала на те, що грошей їм не вистачає. Зять не справляється, щоб добре заробити на родину. За користування недобудованим будинком приходять шалені рахунки, та й дитина потребує уваги.

Але я на той час вже отримала надбавку до зарплати і просто мовчки продовжувала надсилати гроші. За півроку будинок був повністю збудований. Залишилося тільки завезти нові меблі.

Але це була лише половина мого плану. Я почала працювати старанніше і більше, адже розуміла, що на цьому моя робота не закінчена. Справа в тому, що коли доросла людина більшу частину життя проживає на самоті, я я, їй навряд чи захочеться змінювати такий уклад. Так ми вже влаштовані.

Тому я почала збирати собі на окрему квартиру. Витрат на сім’ю стало набагато менше, тож все виходило, я відкладала.Підробітки у вихідні: трохи там, трохи сям. Головне – пам’ятати картинку того, чого ти прагнеш. І тоді все вийде. Так я й діяла. Зрештою я досягла, чого хотіла, і почала думати про повернення додому.

Коли рідні дізналися про цю новину, вони дуже зраділи. Хоча були й такі знайомі, які казали, що я нерозумна, що не час зараз в Україну повертатися. Але мені так підказало серце і я саме зараз повернулася з багаторічних заробітків в Іспанії

Домовилися з рідними влаштувати свято, але лише для своїх. Щоб було максимально комфортно, але зі смаком. Так і вийшло. Мене зустріли, довезли до будинку. Влаштували вечірку. Показали кожен сантиметр будинку, ремонт і все, що було можна. Мама була особливо рада мене бачити.

Через кілька тижнів, переконавшись у тому, що моя сім’я ні чого не потребує, я звернулася до агента. Мені попався добрий хлопець, який знає свою справу. Днів через 10 він знайшов мені слушний варіант, який я і придбала.

Трикімнатна квартира неподалік центру столиці. Паралельно я дізналася, де можна купити гарні меблі, отже, за досить короткий термін мені вдалося втілити в життя все задумане.

Насамперед я запросила дочку до себе. Так би мовити, похвалитися перед офіційним новосіллям. Мій смак формувався, спираючись більше на закордонну моду. Тож мені було цікаво, як Валя оцінить мою нову оселю. Може, тут, удома, таке зовсім не в пошані, хто знає. Але доньці все сподобалося.

І ось, коли я сказала, що заселюся сюди найближчим часом, дочка дивилася на мене своїми великими очима, з образою і нерозумінням. Виявилося, вона думала, що це вони з чоловіком переїдуть на квартиру в місті. А в домі житимемо ми з мамою. Адже молодь більше любить місто, а мені з мамою вже треба дихати свіжим повітрям і пити джерельну воду.

Це ж треба таке вигадати. Звичайно, я сказала, що не бувати цьому. Коли вони зводили будинок на мої гроші, я туди не втручалася. Це був повністю їхній проект. А мені потрібен спокій та самотність. Чому у місті? Тому що я прожила більшу частину свого життя, можна сказати, у мегаполісі, в Мадриді. І своїм звичкам зраджувати не збираюся.

Тоді дочка дістала свій останній та недоречний «козир». Вона звинуватила мене в тому, що я не була з нею велику частину її життя. Залишила одну, і якби не бабуся, невідомо, що б з нею стало. І тепер вона не доньку свою має виховувати, а за бабусею доглядати. І все через мене. Ну і так далі, і все таке.

Уявляєте, яка я не хороша мати, що змусила свою дочку піти на те, щоби за все життя палець об палець не вдарити? Її роботою було доглядати літню рідну людину, яка досі самостійно ходить. Просто щось неймовірне.

Але я залишилася при своєму. Квартира буде лише моя. І інших людей мені тут не потрібно. Не для цього я віддавала насилу зароблені гроші родині, не для цього. А от бачити їх всіх у себе в гостях, якщо вони забажають, я завжди рада. Всім миру й добра.

Передрук без посилання заборонено.

Фото ілюстративне, авторське.

You cannot copy content of this page