fbpx
життєві історії
Всі мої подруги вже давно повискакували заміж, і навіть за руку водили дітлахів в школу. Одна я засиділася в дівках, а вже ж тридцятка на носі. В ніч перед Різдвом мені на очі попалася стара обшарпана новорічна книга. Прочитавши декілька сторінок, я взялась за “справу”, а через місяць ми пішли з Богданом до РАЦСу

Всі мої подруги вже давно повискакували заміж, і навіть за руку водили дітлахів в школу. Одна я засиділася в дівках, а вже ж тридцятка на носі. В ніч перед Різдвом мені на очі попалася стара обшарпана новорічна книга. Прочитавши декілька сторінок, я взялась за “справу”, а через місяць ми пішли з Богданом до РАЦСу.

Подруги Марічки давно повискакували заміж, і тільки вона засиділася в дівках. Не було у неї ні нареченого, ні навіть простенького залицяльника.

Марічка вимкнула світло, запалила свічку і, сівши за стіл, почала обережно перегортати пошарпану книгу “Новорічні та Різдвяні ворожіння”.

Варіант з черевиком здався їй найпростішим і вірним. Кидати своє взуття вночі через паркан вона побоювалася, і тому в якості ворожильного інвентарю вирішила використовувати старі батьківські валянки, в яких він місив цемент.

Богдан був скромним та милим хлопцем, але ось зовнішністю його природа не нагородила. Тому сільські дівчата й обходили його стороною. В цей день він не поспішаючи йшов зі зміни по засніженому тротуару, поспішати йому було нікуди, – його ніхто не чекав. Зупинившись навпроти будинку Марічки, він мимоволі задумався.

Марічка взяла зі сходів скам’янілий від цементу валянок, вийшла у двір і зі словами: “Покажи з якої сторони чекати судженого” – жбурнула його через двометровий паркан.

Богдан в той час прикрив очі і уявив милий образ пишної, рожевощокої красуні Марічки. Потужний ляпас збив його з ніг і занурив в пітьму. Богдан прийшов в себе лежачи в рові. В очах побіліло, а в голові бушувало тільки одне питання: “Що це було?”

Марічка знайшла покинутий нею валянок і мало не зомліла від побаченого.

“Невже бомж?!” Марічка щодуху кинулася на подвір’я і почала гарячково вигукувати. Вона забігла в дровітню, не дивлячись, схопила перше-ліпше поліно і вискочила на двір.

Богдан дерся по крутому засніженому схилу, кілька разів зривався, стрімголов котився на низ і знову ліз вгору.

Марічка подивилася на криве, вузлувате поліно з облізлою корою, завила від досади і, що було сил, запустила його в темряву різдвяної ночі.

Нарешті Богдан вибрався з рову. Він зачерпнув пригорщу снігу і витер ним спітніле обличчя. Щось неймовірної сили обрушилося на його голову! Прокинувшись, Богдан знову зрозумів що лежить в тому ж рові.

Перед очима все пливло, а на лобі збільшувалась шишка.

– Якісь темні сили не пускають мене додому… Хто це? Марічко, часом не ти чудиш? Це я, Богдан з кінця вулиці, – сказав тихим голосом хлопець.

Марічка підбігла до Богдана. Допомогла йому вибратись з засніженого рову, і повела додому, щоб вивести хлопця з цього дивного стану.

З того часу вони почали зустрічатися, а після Йордану подали заяву до РАЦСу.

А тепер скажіть, що ви в таке не вірите!

Миру та добра вам, дорогі мої!

Фото ілюстративне