Маму мій тато покинув і завіявся, як дим, коли я ще зовсім маленька була, і ми з мамою, аж поки я не виросла, жили у бабусі в селі Косівського району.
Село у нас гірське і маленьке, я його дуже люблю, а мама завжди хотіла з нього вирватися. І у неї вийшло.
Коли мені було вже 18 років і я навчалася у виші у Франківську, мама зустріла чоловік вони стали теж жити у Франківську на оренді.
Я часто їздила до бабусі, бо дуже любила її хату, де виросла, а от мама радувала своїми візитами бабусю геть не часто – вона вся поринула в нове кохання.
Бабуся пішла, але заповіту не залишила. Сталося це перед самим вторгненням. Звичайно, що офіційно оселя залишилися мамі. Але бабуся не раз наголошувала і говорила мамі, що згідно з її волею хата має перейти мені.
Коли стався напад рф, я працювала і жила в Кракові – мене за пів року до вторгнення запросили туди і на роботу. Я сказала мамі, що збираюся заробити на ремонт в бабусиній хаті і по закінченню контракту через два роки жити в селі.
Мама запевнила мене, що придивиться за хатою і відмовиться від спадку на мою користь, коли я повернусь.
І ось я місяць тому повернулася. Мама зробила косметичний ремонт і змінила замки у бабусиній хаті і здає її відпочивальникам.
Живе собі тепер з цих грошей у Франківську, каже що я молода і сама собі маю на житло заробити в Польщі. Що нема мені що робити в такі часи в Україні і щоб я їхала назад в Польщу.
Всі мої рідні і знайомі дивуються, чого це я з мамою категорично не спілкуюся. Кажуть, що воно того не варте, що вона як краще хотіла.
Я ще не вирішила що робити далі, але маму й бачити не хочу. Вважаю, що рідна мати не буде так чинити.
Зараз зупинилася у подруги у Франківську і все думаю, як же мені влаштувати своє майбутнє? У кого запитати поради?
Автор – Олена М., Івано-Франківськ.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.