fbpx
життєві історії
Всі ми по колу підіймалися, і говорили привітання іменинниці. Коли черга дійшла до тата Надійки, той вже був доволі “веселенький”. Мабуть це й сприяло тому, що розкрилась сімейна таємниця. Ще гості не розійшлись, як господиня квартири стала збирати свої та дитячі речі

Всі ми по колу підіймалися, і говорили привітання іменинниці. Коли черга дійшла до тата Надійки, той вже був доволі “веселенький”. Мабуть це й сприяло тому, що розкрилась сімейна таємниця. Ще гості не розійшлись, як господиня квартири стала збирати свої та дитячі речі.

Я знайома зі своєю подругою Уляною вже багато років. Вона одна виховує сина, чоловіка не стало. Через якийсь час після відходу Ігоря вона знову вийшла заміж за Дмитра. З боку можна було зробити висновок, що вони є цілком благополучною та спокійною сім’єю, де панує спокій та дружба. Дмитро із Уляною всюди ходили разом і дитину Уляни брали теж. Звали хлопчика Максим.

Минуло кілька років і в Уляни з Дмитром народилася їхня спільна дитина – дівчинка Надійка. Здавалося б, що ще потрібне для повного щастя? Мир, повага, любов! Усі мрії кожного здійснилися. Тільки все пішло інакше.

Якось ми прийшли з сім’єю на день народження Надії— їй виповнювався рівно рік. І тут всі дізналися гірку правду. Сім’я розкрилася з досить непривабливого боку.

Спочатку свято почалося весело. Надійка вся світилася від щастя та радості, гості задаровували її подарунками, обіймали, цілували, балували. А потім тато підіймається і каже тост, за яким стало зрозуміло, що він неабияк перебрав:

Саме цього дня у моєї ненаглядної доньки день народження, — ледь вимовив він. — Вона є моєю єдиною справжньою дитиною, і я дуже цьому радий! Надійко! Ти моя радість і моя спадкоємиця! Рости здоровою та щасливою!

У повітрі почала витати напруга. Один із гостей запитує:

– А як же Максим?

– А до чого тут Максим? — злісно посміхнувся Дмитро. — Він мені не рідний, щойно стане повнолітнім, піде геть! Не місце йому в моєму домі.

– Та що ти таке кажеш? Хіба так можна? – стали обурюватися гості. — Ти ж його ростиш, немов сина. І коли брав за дружину Уляну, то вона не приховувала від тебе свою дитину. Тож ти взяв на себе вже давно цю відповідальність.

Ніхто мене не переконає в тому, що він – мій син, – затявся чоловік. – Якщо треба буде, то й мати його піде за ним! Або якщо почне виконувати погано все по дому. А взагалі, куди їй йти? Нікуди! Тож нехай сидить, та мовчить.

Як тільки він промовив ці слова, Уляна зробила байдужим виразом обличчя, встала з-за столу і вийшла з кімнати. Жінки почали її наздоганяти. Але Уляну було не зупинити. Вона вийняла дорожню сумку і стала поспіхом збирати в неї дитячі речі.

– Уляно, що ти робиш? Куди ти йдеш?

Спочатку у батьків поживу, а згодом зроблю ремонт у квартирі бабусі і житиму там. Не пропаду.

– У тебе є і квартира? – всі здивувалися. — Дмитро же запевняв, що тобі нема куди піти.

А Дмитро і справді не знав. Бабуся мамі залишила. Тож спадщина на ній. Поки що мама квартиру здавати вирішила і гроші на моє ім’я в банк відкладала про всяк випадок. Я жодної копійки звідти не брала. За роки бабусі, що минули з дня відходу, сума там уже пристойна на рахунку. Але я не вважала за потрібне грошима тими користуватися.

Адже чоловік житлом забезпечений. А до того я жила з першим чоловіком на його квартирі. Дмитро же таким порядним прикидався, добрим і лагідним. Тільки батько мій його спочатку не злюбив. Він ще тоді мене попросив, щоб я нареченому нічого про бабчину квартиру не розповідала, ніби передчував цей день. Так що моя квартира на мене чекає…

– Може, не варто рубати з плеча гаряче?

Не треба мене вмовляти. Дмитро лише перші роки до Максима нормально ставився, а коли дочка на світ з’явилася, все зіпсувалося. Він дорікав мені моїм причепом, чіплявся до пасинка і взагалі поводився некрасиво. Не хочу більше мовчати і ця його витівка — остання крапля. Скільки можна?!

Я його спочатку умовляла, намагалася розсудити. Тільки такої ганьби я не терпітиму. Та й Максим ні в чому не винний. Мені моя гідність важливіша за його подачки. Не пропаду.

Після цих слів Уляна докладала свої речі, викликала таксі та поїхала до своїх батьків. Після відходу вона залишила листа з адресою, де її можна знайти. Там вона написала, що якщо він усвідомлює свою помилку, одумається, вибачиться у неї та її сина, то вона його може і пробачить. Кожен має право на помилку. Якщо ж ні, тоді нехай Дмитро одразу йде і сам подає на розлучення.

Поки що ніхто не приходив до неї. Але минуло ще трохи часу. Може, все ще закінчиться благополучно.

Фото ілюстративне