fbpx
життєві історії
Всі ці сумні події в Україні поєднали мене знову з донечкою, яку я колись залишила з її татом. Від кумів я дізналася, що дочка вийшла заміж, а мій колишній чоловік поїхав до глухого села, йому дісталася хата у спадок від родичів. Він обожнював Соломійку. Щоночі він вставав до неї і співав колискові. Я захоплююся нею і не можу на неї надивитися

Всі ці сумні події в Україні поєднали мене знову з донечкою яку я колись залишила з її татом.

Хочу розповісти вам свою історію, виговоритися й подякувати Богу.

Я вийшла заміж вперше, коли мені ледь виповнилося 20 років. Ми з Остапом зустрічалися два роки, а потім він зробив мені пропозицію. За рік після весілля я народила дочку. Увесь час очікування дитинки чоловік підтримував мене, дбав і намагався забезпечити всім необхідним. Остапу на той час було 25 років.

Коли я народила, після кількох місяців безсонних ночей ми з чоловіком віддалилися один від одного. Але він обожнював Соломійку. Щоночі він вставав до неї і співав колискові. Любив гратися з нею і дозволяв фарбувати йому нігті лаком, коли Соломії було 4 роки. Дочка росла, а наші стосунки із чоловіком погіршувалися.

Згодом я зрозуміла, що не хочу жити з цим чоловіком, запропонувала розлучитися. Але Остап твердо відмовився з’їжджати з моєї квартири і сказав, що якщо мені так треба, я можу зібрати речі і з’їхати. А він залишиться зі своєю дочкою. Якийсь час я жила у мами і бачилася з дочкою після роботи.

На новій роботі я познайомилася із чоловіком. Він – вдівець із маленькою дитиною, а я розлучена жінка. Ми з Андрієм зійшлися характерами. Він за кілька місяців запропонував переїхати до нього.

Але Соломійку із собою я забрати не могла, бо Андрій жив із маленьким сином в однокімнатній квартирі. Я вирішила, що коли мій колишній не хоче з’їжджати з моєї квартири, то я можу залишити з ним нашу дочку. Тим більше з нею він проводив більше часу, ніж я. У вихідні я відвідувала Соломійку, а потім почала приходити все рідше…

Через рік Андрію запропонували нове місце на роботі в іншому місті. Я переїхала з ним та його сином і віддалилася від своєї дочки ще більше. З Андрієм ми прожили 28 років, а потім у нього з’явилися проблеми зі здоров’ям і чоловіка не стало.

Тим часом син чоловіка виріс і, хоч ми мали хороші дружні стосунки, Роман сказав, щоб я шукала інше житло.

Це сталося перед минулим Новим роком, незадовго до російського вторгнення в нашу країну. Мені не було куди подітися, я намагалася знайти нову орендовану квартиру, але не виходило.

Настав лютий. А за місяць мені надійшов лист на пошту з Чехії. Мені написала моя дочка Соломія, з якою я всі ці роки не спілкувалася.

Донечка написала мені у повідомленні у соцмережі, що хоче мені допомогти. Вона давно не ображається на мене і чекає, місце, де мені жити, в неї є.

Через два тижні я була вже в Празі, знайомилася зі своїми онуками та зятем. Зараз я щаслива, у мене є дочка, онуки та дбайливий зять. Сьогодні я жалкую тільки про те, що стільки часу прогавила, я зовсім не знаю ту жінку, якою стала моя маленька Соломійка. Я захоплююся нею і не можу на неї надивитися.

Але зараз я наново її впізнаю і вдячна своїй дитині за те, що вона стала доброю людиною і не кинула літню матір напризволяще у країні, де розпочалася справжня війна. Хоча Соломійка насправді мала повне право відмовитися від мене, як я зробила це свого часу через свою нерозумність у молодості.

Дякую тобі, Боже!

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.

You cannot copy content of this page