fbpx
життєві історії
Всі українські рідні мене засудили. Справа в тому, що мені з хлопцем вдалося виїхати зі сходу України в Сочі. Тут ми розбіглися з Сергієм, бо він поїхав далі до російських рідних, а я відмовилася. Зате влаштувалася тут на нормальну роботу, в готель покоївною. І лишаюся тут ось чому. Настав перший робочий день. І тут, звісно, ​​починається найцікавіше. Мене вразило, що «місцеві тітки» для всього використовують одну ганчірку

Всі українські рідні мене засудили. Справа в тому, що мені з хлопцем вдалося виїхати зі сходу України в Сочі.

Тут ми розбіглися з Сергієм, бо він поїхав далі до російських рідних, а я відмовилася – це для мене вже занадто. Зате я влаштувалася в Сочі на нормальну роботу, в готель покоївною. І лишаюся тут ось чому.

Перше – це робота. Нестачі у вакансіях немає, майже в кожному готелі велика плинність, тому постійно хтось потрібний.

Я не буду нарікати на долю, на невеликі зарплати, оскільки мені до душі наявність поряд моря, графік запропонували два через два, жити можна тут же, в готелі.

Настав перший робочий день. І тут, звісно, ​​починається найцікавіше.

Насамперед мені видали корпоративний одяг. Він виявився дуже неякісним та незручним. Абияк начепивши на себе уніформу, я дівчина пішла знайомитися з колективом. Це строкате збіговисько цинічно налаштованих жінок. Колектив мені не сподобався, але все ж таки я вирішила залишитися і спробувати.

На щастя виявилося, що мені практично не доводиться ні з ким перетинатися, лише у перервах та під час перезмінки. Загалом мені всі вони побажали удачі і показали поверх, за який їй тепер належить відповідати.

В моєму арсеналі опинився великий візок, власна комора з великою кількістю розхідників та чистої білизни, а також цілих 25 кімнат, за якими око та око.

У курс справи мене особливо ніхто не вводив, показали основне та відправили у бій. Виявилося, що абсолютно все потрібно робити самій: тягати мішки з білизною та рушниками через весь поверх, розносити прання, напої і таке інше. Мене вразило, що «місцеві тітки» для всього використовують одну ганчірку.

Приголомшило і те, що для того, щоб швидко насухо витерти унітази чи підлоги, покоївки використовують… гостьові рушники для обличчя! Вони менші, завжди є в комплекті. Звичайно, вони одразу йдуть у прання, але сам факт!

Сама я озброювалася додатковим набором засобів, щоб це зробити, хоч це й забирало більше часу.

Робота одразу набрала повних обертів. Хоч я і не боїться труднощів, все ж таки довелося нелегко. Кожна кімната як невелика окрема квартира з великим санвузлом, джакузі та значним балконом. У кімнаті є великі ліжка, посуд. Зрозуміло, що все має світитися, а постояльці змінюються чи не щодня.

У підсумку я першого місяця заробила свої двісті доларів, плюс ще сто, тому що виходила на підміни. Все компенсують чудові краєвиди з вікон  -вони чудові, яка прекрасна наша Земля…

Як би там не було, я поки що залишаюся тут, хоча зі мною перестали спілкуватися рідні в Україні. Перезимую на зароблені гроші у подруги, яка у мене тут з’явилася, а наступного сезону, ймовірно, зроблю так само, адже можна позасмагати, а заразом і трохи підзаробити. Хочу запропонувати моїй родині в Україні допомогу грошима, але вони мабуть не приймуть.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.

You cannot copy content of this page