fbpx
життєві історії
Всі в селі казали мені, що в сорок п’ять вже пізно мчати до Італії. Але як жити зараз на Харківщині? Я теж думала, що життя вже ніяк не зміниться і буде спокійно текти до старості і пенсії. У 45-ть поміняти країну, мову, залишити нехай уже дорослого, але єдиного сина, ох як не просто! Жінка вся в турботах про інших, після виходу на пенсію намагається дітям допомогти, онуків няньчити, та ще й на дачу з’їздити, щоби всякого добра там виростити

Всі в селі казали мені, що в сорок п’ять вже пізно мчати до Італії. Але як жити зараз на Харківщині?

Я теж думала, що життя вже ніяк не зміниться і буде спокійно текти до старості і пенсії. Але сталося, не як гадалося.

І в якусь мить я зрозуміла, що можна все змінити! Вирішила перевернути все з ніг на голову і бути щасливою попри все.

У 45 років я поїхала до подруги в Італію і зустріла тут своє кохання.

Погодьтеся, у 45-ть поміняти країну, мову, залишити нехай уже дорослого, але єдиного сина, ох як не просто! Але все склалося так, що цей, здавалося б, безрозсудний крок, став єдиним вірним варіантом. І що сказати, я на даний момент жодного разу не пошкодувала про це.

Тут я подивилася на своє життя зовсім інакше. А особливо на питання віку. Італійці про вік не думають. Вони взагалі ставляться до життя трохи простіше, ніж ми. Треба сказати, що і тривалість життя в Італії більша, та й на пенсію італійці йдуть пізніше. Адже добрий фахівець у них цінується у будь-якому віці.

Саме тому вони не чекають виходу на пенсію, щоби почати жити. Місцеві жителі мешкають тут і зараз, роблять те, що хочуть робити. Навіть якщо ти не станеш у цьому професіоналом, зате отримаєш задоволення. Хочеш ганяти мотоциклом? Італійці ганятимуть, навіть якщо за плечима сотня років.

Не вдалося стати професійним співаком, співатимуть у вільний від роботи час вечорами. Один знайомий мого коханого, інженер на пенсії, який давно переступив 70-річний рубіж, так награє по четвергах в одному з барів джазові композиції, що послухати його приїжджають із сусіднього містечка. Люди живуть на повну силу, не ставлячи жодних обмежень!

Та й до роботи у них зовсім інше ставлення. Для нас найчастіше робота – це все життя, але не для італійців. Вони працюють рівно стільки, щоб вистачало життя. Італієць не працюватиме понаднормово або у вихідні ні за які гроші.

Адже значно важливіше провести цей час із друзями та рідними. Вечеря у родинному колі – це найцінніше, що тільки може бути.

Особливо мене вразило,  наскільки по-різному живуть жінки у нас і в Італії. У нас жінка вся в турботах про інших, після виходу на пенсію вона намагається дітям допомогти, онуків няньчити, та ще й на дачу з’їздити, щоби всякого добра там виростити.

В Італії все це виглядає зовсім інакше.

Ось італійки, обожнюючи онуків, ніколи не сидітимуть з ними. Вони із задоволенням візьмуть дитину, але лише на кілька годин пограти, погуляти, з’їсти разом морозиво.

Жінка після 4-ка тут має зовсім інші плани: попити каву з подружками, шопінг, перукар, до якого вона ходить як мінімум раз на тиждень. Іноді, щоб просто вимити голову і укласти волосся. А ще щотижнева п’ятнична вечеря з друзями у улюбленому ресторані  -неодмінно.

Вони живуть на повну для себе, але не забувають про сім’ю. Хтось назве це егоїзмом, але мені здається, що це єдино вірний шлях.

Жити для себе, здійснювати свої плани та мрії, адже життя одне і проходить воно швидко.

Я зрозуміла, що італійці дивляться на життя простіше, вони не мають в голові прописаного стереотипу «а що ж про мене подумають, якщо я зроблю це». І я переймаю у них цю культуру, це відношення до життя.

Італійка цілком може дозволити собі сходити ввечері в ресторан сама, не забиваючи голову тим, що на неї хтось не так подивиться.

Жінки тут почуваються набагато впевненіше, вільніше. Вони носять одяг, який їм подобається, навіть якщо він «не за віком». Кому яке діло? Не думають вони про свій вік. Ну хто сказав, що переступаючи певну позначку, ти вже не можеш робити те, що тобі хочеться? Якщо хочеш танцювати, просто танцюй. Саме такої точки зору дотримуються італійки.

Є ще одна річ, якій варто повчитися в італійців: вони схиблені на турботі про здоров’ї. Можливо, саме через це вони так довго живуть і зберігають ясний розум до похилого віку. 90 – це ще вік для них.

Натуральні продукти, біг уранці, велосипед, піші прогулянки – це щоденний набір будь-якого італійця.

При цьому італійці ніколи не відмовляють собі в їжі. Вони любителі добре і багато поїсти. Італійська кухня – найсмачніша у світі. Тепер я знаю секрет, як їсти дивовижну італійську пасту і не повніти. Поділюсь з вами. Її потрібно їсти виключно на обід і ніколи на вечерю.

А ще постійні огляди фахівців. У нас люди йдуть до лікарні тільки тоді, коли зовсім несила, а в Італії роблять профілактичний огляд раз на півроку. Просто щоб переконатися, що все гаразд. Це нормальна турбота про себе та своє здоров’я. Адже недуги лише ускладнюють життя. А навіщо це?

Словом, мені тут все подобається. Звичайно, болить душа за Україну, але оскільки сама нічого не можу вдіяти з тими подіями, краще поживу тут, де зустріла нову себе і кохання.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.