Всі відмовляли мене від цієї ідеї. – Куди тобі ще одну дитину? В Яринки є родичі, нехай і думають, куди її влаштувати. Ти краще про своїх п’ятьох думай. Ти ж розумієш, скільки їди на них всіх треба наварити. – Де п’ятеро, там і шестеро. А від тарілки супу я не збіднію, – відповідала я, і взялась за оформлення документів. Яринка була неймовірною дитиною. Ще зовсім крихіткою вона бралась за роботу, лиш би мені допомогти. Минув час…
Яринка залишилася круглою сиріткою лише в два рочки. У районному центрі у неї жила тітонька, тільки вона сама двох дівчат виховує, тож не захотіла брати до себе племінницю. Дуже було шкода дівча — адже її віддадуть в дитячий будинок. А вона – дівчинка спокійна, слухняна, така гарна! А там… всякі трапляються.
Вирішила її врятувати сусідка Галя. Вона взяла дівчинку до себе та удочерила її. Хоча сама на той момент виховувала 5 дітей. І молодшому на той час було чотири роки. Багато хто намагався відмовити її — куди ж вона шосту бере. Адже дома то свої скільки ротів. А та тільки й каже:
Де п’ятеро, там і шестеро. Я ще від однієї тарілки супу не збіднію. Якось проживемо…
От і стали вони жити всі разом. Яринка в матері душі не чула, допомагала їй у всіх домашніх справах, добра така, лащиться весь час. І Галя не ділила дітей на чужих та своїх — шкодувала дитину. І своїм дітям суворо наказала не ображати дівчинку.
Минали роки. Яринці й на думку не спадало, що вона не рідна дочка Галі. Свого минулого вона не пам’ятала. Занадто мала була. І ніхто в їхній родині не нагадував про колишнє життя Яринки. Вони один одного захищали.
Звісно, без злих язиків не обійшлося — вони ніколи не могли змовчати. І продовжували перемивати кісточки сім’ї Яринки навіть у присутності дітей. Напевно, заздрість їх дошкуляла. Адже вона зробила шляхетний вчинок.
Але всім відомо, що діти можуть і не пожаліти. А іноді й дорослі. Вони почали сміятися з Ярини, дражнити прийомною і ще гірше. Так прізвиська до дівчинки й прилипли.
Іноді вона приходила зі школи у сльозах, сумна. Задавала мамі запитання:
– Мам, а ти мені рідненька?
– Яринко, та не треба тобі нікого слухати. Ти сама що не є нам рідна. Подивися на себе — і ніс такий самий, як у нас, і очі.
Після цих слів Ярині легшало. Вона починала посміхатися та обіймати матір. У такі дні Галя була особливо ласкава з дівчинкою. Укладала спати, лежала поряд. Але думки не давали їй спокою — рано чи пізно дочка виросте, правда відкриється, хоч селище у них і не велике, але все ж таки… Рано чи пізно доведеться їй відкрити правду. Як вона сприйме її, не відомо.
Старші діти Галини вже виросли та полетіли з рідного дому. Залишилися молодші син із дочкою та тринадцятирічна Ярина.
Того весняного дня Галина та її молодші діти пішли на річку. Думала, килимки почистити випрати. Їх було багато, тому вона попросила дітей допомогти їй. Лід на річці ще не розтанув. І ось коли вона вся була в роботі, раптом він тріснув і показалася водиця.
Діти почали вигукувати і бігти від води на берег, а Галя не могла й поворухнутися — вона дивилася на те, що відбувалося, широко розплющеними очима.
Велика крижина і Галя, що стоїть на ній, відірвалася і неквапливо попливла по річці, якби жінка поспішила, то встигла б зіскочити з неї, але вона не могла поворухнутися. Просто стояла і не рухалася. Раптом Ярина дуже швидко вирішила допомогти мамі і стрибнула до неї на крижину.
– Мамуля, не треба боятися, я поруч, – дочка міцно схопила за руки Галю.
– Ярино, ну навіщо ти, це ж небезпечно, – почала говорити жінка.
Вона вже відійшла від цього стану і в ній прокинувся материнський інстинкт. Адже поруч із нею була її дитина. Донька, за яку вона відповідає. І вона повинна її врятувати будь-що.
Галя почала шукати спосіб для порятунку. Вона побачила іншу велику крижину, яка підпливла до них. Галя схопила за руку Ярину і вигукнула:
– Стрибай!
Потім вони стрибнули на кригу, яка ще не встигла відколотися від берега. Коли вона зрозуміла, що вони в повній безпеці, Галя стала на коліна, обняла Ярину і заплакала. Крізь плач вона намагалася сказати:
– Дорога моя, рідненька, Яринка…
– Мамо, я б тебе нізащо не кинула, — дівчинка гладила матір по волоссю.
Тут і чоловіки приспіли, а з ними й жіночки. Вони відвели всіх додому і налили їм чаю з м’ятою та лимоном.
З того часу більше ніхто не наважувався називати дівчинку прийомною…
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
