Я заміжня вже 13 років, у нас з чоловіком Вадимом двоє діток. Живемо ми досі на орендованій квартирі, хоча свою квартиру в новобудові взяли 5 років тому, коли Вадим і я на два роки лишали діток моїм батькам і їздили закордон на заробітки.
Але на тому діло з власним житлом і застопорилося, бо це ж новобудова, в квартирі повний ремонт треба, там тільки стіни, обставити треба після ремонту і таке інше, а грошей більше не було.
Залишати дітей я більше не хотіла, Вадим сам їхати теж не зголосився. Я влаштувалася на роботу в своєму місті, але зарплата копійчана, так, на проживання лише.
А Вадим взагалі не працював довгий час, перебивався якимись підробітками. Більшу частину часу він лежав дивані, ніби то шукаючи достойну роботу в інтернеті, а по суті дивився Ютуб і їв.
У мене не було ніяких сил дорікати чоловіку, я робила це якийсь період постійно, а потім просто змирилася.
Я сама забезпечувала, щоб дітям було, що одягти, а на столі – що поїсти. Більше моєї зарплати ні на що не вистачало, ні про який ремонт у квартирі мова не йшла.
Так минули майже чотири роки. І ось сталася біда, на нашу країну напала рф. І тут я зрозуміла, що треба зробити, аби подолати лінощі чоловіка. Я поговорила, з ким треба, і чоловіку принесли повістку.
Вже пів року Вадим у гарячих точках нашої України. Так. Це дуже небезпечно, ми з дітьми хвилюємося, молимося, чекаємо. Але це краще, ніж він би далі лежав на дивані!
За ці пів року, що Вадим служить, ми вже майже закінчили ремонт в новій квартирі! Цим займаюся я, а чоловік дає на це гроші, які заробляє, захищаючи Батьківщину. І дай Боже, весною ми вже переїдемо в нове житло.
Кілька разів Вадим був вдома, приїздив у відпустку і трохи підлікуватися в шпиталі. Ми разом родиною зустріли новий рік, тепер чекаємо тата у квітні.
Вадим дуже змінився відтоді, як пішов служити. З лінивого матусиного синка він перетворився на чоловіка, яким я тепер пишаюся і яким захоплююся, не можу відвести від нього очей, коли ми буваємо разом.
Але, щоправда, вся рідня тепер проти мене, а про свекруху взагалі мовчу, не здоровається навіть. А все тому, що я чоловіка пів року тому на захист України на передову відправила.
Та, як я вже сказала, до цього Вадим 4 роки лежав на дивані, важив 130 кг і я не встигала готувати й годувати. Тому я вважаю, що вчинила абсолютно правильно.
Я дуже вірю у скору Перемогу і в те, що наша й інші українські родини возз’єднаються й будуть жити у нашій вільній щасливій Україні!
Автор – Олена М.
Всім добра й миру!
Фото – ibilingua.com.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
