Втомлена схилена жінка сумно йшла вулицею. Ще молода зовсім. Вероніка щойно виписалася з лікарні і повільно брела тротуаром уздовж будинків, несучи в руці пакет. Операція пройшла успішно, але настрій був на нулі.
Поспішати було нікуди, вдома ніхто не чекав.
Коханий, якому так вірила і на світле майбутнє з яким так сподівалася, зрадив її з найкращою подругою, до того ж, незадовго до цього вона стала безробітною – розорилася фірма, в якій Вероніка пропрацювала довгі 10 років, і майже всіх скоротили.
Вдома не було навіть кішки…
Словом, голова у Вероніки була сповнена безрадісних думок, як раптом… Хтось тихенько торкнув її за руку.
Вона повернулася і побачила заплакану зморщену бабусю.
«Донечко, допоможи… – почала благати та, – пенсію вкрали, а я сама, допомогти мені нікому… Три дні вже голодна… допоможи хоч на батон хліба…» – шепотіла незнайома старенька, стискаючи хустинку в зморшкуватою руці.
Вероніка, яка сама була на межі сліз, миттєво оговталася. «Адже є на світі люди, яким набагато важче, ніж мені!» – подумала вона.
З цими думками вона дістала з кишені останні п’ятсот гривень і простягла їх бабусі.
«Візьміть, бабусю! Давайте, я проводжу вас додому!»
Вона взяла під руку повеселілу стареньку і вони пішли в бік бабусиного будинку. Провівши незнайомку, Вероніка прийшла до себе додому, де, крім дзвінкої порожнечі, її ніхто не чекав.
Але на душі вже було зовсім не так, як півгодини тому. Звідкись взялися радість і надія, і з цим почуттям в душі жінка прожила наступні дні.
Виявилося, що це зовсім не страшно – харчуватися самими макаронами, запиваючи їх водою, і що голодний блиск в очах тільки прикрашає.
Душа чомусь співала, а коли через тиждень їй подзвонив старий знайомий і запропонував хорошу роботу – це абсолютно не здалося дивним, а чимось само собою зрозумілим. Вероніка відчувала: у неї починається нове, світле життя!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
