Вторгнення нас змусило переїхати до мами чоловіка. Пів року тому я народила дитинку, і не розумію, як так можна? Свекруха не вважає, що повинна допомагати мені з малюком!
Після знайомства зі своєю майбутньою свекрухою, я була приємно вражена, що це сучасна, інтелігентна жінка, з якою ми одразу, можна сказати потоваришували. Такі взаємини збереглися з нею і після нашого з чоловіком весілля.
Ми жили в Бучі, вона – в Києві. Ми часто бачилися і мило спілкувалися, вітали одне одного з днем народження, дарували подарунки. Вона дуже зраділа, коли дізналася, що в нас буде дитина, часто дзвонила, питала, як я почуваюся, і я всім говорила, як мені пощастило зі свекрухою.
Як я вже сказала, вторгнення нас змусило переїхати до мами чоловіка. А моє ставлення до Кіри Василівни змінилося після народження доньки. Якось я попросила посидіти з дитиною, хотіла сама вийти у справах і побачитися з подругою.
А у відповідь я несподівано почула: «Оленко, це ваша дитина і виховувати її ви повинні самі. Я виростила двох без сторонньої допомоги». Сказати, що я була в осаді, це не сказати нічого. Я зрозуміла, що няньчитися з онуками до її планів не входило. Але ж вона рідна бабуся!
Мої батьки завжди на літо відвозили мене до бабусі до села, у якої було стільки справ, і господарство, і город, ще вона й працювала в колгоспі, але щоб вона сказала, що не буде няньчитися з онукою, бо в неї є багато роботи, я навіть уявити такого не можу.
Навпаки, і бабуся, і дідусь завжди з нетерпінням чекали на мій приїзд і ще довго нудьгували, коли мене батьки забирали додому. Тоді всі мої друзі та однокласники на канікулах були у своїх бабусь, і батьки могли хоч трохи відпочити та побути вдвох.
Але найприкріше, що коли поскаржилася чоловікові на його маму, він сказав, що вона не зобов’язана сидіти з нашою дитиною, вона має право пожити для себе. У результаті між нами чи не вперше стався серйозний конфлікт. Йому що, він цілий день на роботі, увечері відпочиває, бо завтра знову на роботу, а я постійно з дитиною, іноді й поїсти до ладу ніколи, не кажучи, щоб собі присвятити якийсь час.
Свекруха завжди питає, цікавиться, чи все в нас гаразд, іноді повертається з роботи з подарунками для внучки і з почуттям виконаного обов’язку йде до себе в кімнату. Дочку нашу вона любить, але допомагати, як і раніше, не збирається. Не можу я через це з нею не спілкуватися, але доводиться терпіти. Не розумію, як так можна?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.