Жінки гомоніли на весь під’їзд, не соромлячись, що хтось може їх почути.
– Ви навіщо Ані сказали, що в дитбудинок вона в жодному разі не потрапить? Що Ви її до себе заберете? Вона зовсім від рук відбилася! Не слухається, по дому нічого не робить! Дякую Вам, Людмила Іванівна! За матеріалами
– Я сказала внучці правду: ні в який дитбудинок вона ніколи не потрапить. Я вимагаю, щоб ти припинила шантажувати дитину дитбудинком. Якщо інакше вона тебе не слухається – виправляй, заробляй авторитет і довіру!
– Не лізьте не в свою справу, я сама розберуся, як мені виховувати мою дитину! – порадила Аліса колишній свекрусі зачинивши перед її носом двері.
– Продовжуючи в тому ж дусі – я навиворіт вивернусь, але внучку у тебе заберу! Зрозуміла?
***
Метод виховання, застосований Алісою, не добрий. Зате тимчасово дієвий. Донька не прибрала за собою посуд? Збирайся в дитбудинок! Дочка відмовилася лягати спати? Збирайся в дитбудинок! Не хоче прокидатися в садок? Дитбудинок чекає!
Так-так, маленькій Ані всього п’ять з половиною років. І від словосполучення «дитячий будинок» на її очах моментально навертаються сльози. Тата у маленької Ані немає вже 4 роки, її мама недавно вийшла заміж вдруге і завагітніла.
– Заважає Алісі Анюта, заважає. Якби не пенсія, давно б мені внучку віддала. Аліса не працює, теж отримує пенсію, по догляду за Анютою. Як це зручно: жити за рахунок мого сина у другому шлюбі, – каже Людмила Іванівна.
Бабуся Анюти дізналася про постійні чвари в дитбудинку випадково: дівчинка проговорилася.
Я її розговорила, волосся стало дибки: не розумію, як так можна з власною дочкою? У Аліси з моїм сином така любов була, жили душа в душу. Як вона може так ображати пам’ять про мого сина, знущаючись над їх єдиною дитиною? – запитує Людмила Іванівна.
Людмила Іванівна пояснила внучці, що поки вона жива, Ані нічого не буде: бабуся її забере до себе, навіть якщо мати так вчинить.
– Я пропонувала Алісі мені внучку віддати, нехай би вони гроші отримували, мені нічого не треба. Аби Ганні добре було. Аліса відмовилася. Але я їй прuгрoзила: ще раз таке повториться, я все зроблю, щоб Аню у неї забрати: свідків знайду, до психoлога внучку зводжу, треба буде – квартиру продам і суддю підкуплю!
У Аліси, за словами її колишньої свекрухи, є свій інтерес в спільному проживанні з дочкою. І це не тільки пенсія: Людмила Іванівна відмовилася від спадщини на користь внучки, і маленькій Ані належить дві третини квартири, в якій живе Аліса з новим чоловіком, а зовсім скоро там з’явиться і друга дитина. (Ні, Аліса не отримала в спадок половину плюс частку від другої половини квартири: нерухомість була дошлюбною власністю її першого чоловіка.)
Після тієї сварки на сходовій клітці і її продовження у вигляді телефонних розмов, Аліса заспокоїлась: Людмила Іванівна подарувала внучці простенький телефон і постійно їй телефонує, перевіряє, як у неї справи.
– Про одне прошу: хай Аліса одумається. З будь-якою дитиною можна домовитися, замість того, щоб десять разів на день на словах відправляти в дитбудинок.
Як так можна? Зрозуміти досі не можу. Але якщо що – за внучку буду до переможного боротися. Раз вже сина не вберегла, – закінчила свою розповідь Людмила Іванівна.
Фото ілюстративне, з відкритих джерел
