– Артем, постій, куди ти зібрався?
– За кращим життям, подалі від вас. – Хлопець 19 років стояв на порозі однокімнатної квартири і в поспіху одягав кросівки.
Артем не зміг вступити до інституту, так як абсолютно забив на навчання і іспити. Тепер йому загрожувала армія, яка абсолютно не входила в його плани.
Здоров’я у хлопця було чудове і тому відкосити за станом здоров’я не виходило. Залишався тільки один вихід – грошовий викуп, але грошей у його сім’ї не було.
– Ми хіба винні, що працюємо чесною працею? – в розмову втрутився батько хлопця. – Ми з твоєю мамою 20 років чесною працею заробляємо собі на життя. Забезпечили тебе їжею і одягом, а тепер ти так не вдячно з нами чиниш. Тобі не соромно?
– Мені соромно? Ти смієшся? Це ви повинні згоряти від сорому, що не можете забезпечити забаганки своєї дитини!
– Ти вже не дитина, тобі 19. До того ж сам винен, що не зміг поступити. А тепер швидко вибачився перед нами і пішов готуватися до екзаменів, може через рік вступиш! Та й армія з тебе людину зробить і батьків почнеш цінувати.
– Не вчи мене жити, ви сам бідні і нічого не добилися! – з цими словами хлопець покинув квартиру.
– Мда, мати…. Ми виховали невдячну дитину, тільки за це мені і соромно! – зі сльозою на очах вимовив батько.
Фото ілюстративне з вільних джерел.
