fbpx
життєві історії
– Ви що, серйозно? Ох і додумались, переїхати з села жити до міста. Та ви не виживете тут. В селі, як не крути, а все своє: м’ясо, молочне, овочі, фрукти. Нам за все потрібно гроші платити, – говорила здивована бабуся. Мене від її слів почало тіпати. – А чому тоді ви все своє життя на тому асфальті, як ви кажете, живете? Може просто знаєте, як наробитись там потрібно?

– Ви що, серйозно? Ох і додумались, переїхати з села жити до міста. Та ви не виживете тут. В селі, як не крути, а все своє: м’ясо, молочне, овочі, фрукти. Нам за все потрібно гроші платити, – говорила здивована бабуся. Мене від її слів почало тіпати. – А чому тоді ви все своє життя на тому асфальті, як ви кажете, живете? Може просто знаєте, як наробитись там потрібно?

***

Історія не однозначна, готова до того, що думки розділяться. Я довела рідну бабусю до сліз і мені зовсім не соромно. Дай мені прожити цей день ще раз, і я не зміню своїх слів.

По маминій лінії у мене є бабуся (сестра її мами), вона у нас одна, тому що дід і бабуся (мамині батьки) пішли з життя, коли мене не було. Вона досить стара, сварлива, суне ніс в усі справи, дає поради, які не просять.

Але старість треба поважати, тому більшу частину просто пропускаєш повз вуха. Мама виправдовує її тим, що це турбота, але насправді – тріпання нервів.

Бабуся багата, вона мануальщик, до неї їздять аж із сусідніх міст, так як, не дивлячись на характер вона відмінний фахівець.

Вона завжди жила в місті, є кілька квартир. У неї тільки одна дочка, яка абсолютно нічого не може без матері. Грубо кажучи бабуля забезпечує її і всю їхню родину.

Мої батьки жили в селі, тільки в 2007 році ми переїхали в місто, перші роки квартиру орендували. Бабуся була проти і постійно про це говорила.

І ось вона покликала нас у гості і завела знайому пластинку, а тут ще й привід був, так як батько взяв частину грошей на машину в кредит.

– Навіщо ви взагалі переїхали? У селі ж набагато краще! Зараз ще й кредит взяли, як жити збираєтеся?

– Ми знаємо, що робимо, не переживай.

Вона все не зупинялася і тут підключилася я:

– Чим в селі краще, бабусю?

– Так у вас там своє все, витрачатись не треба.

– Серйозно? А ви в курсі скільки йде на їжу, магазин там дорожче, нічого немає, школа закрита, роботи немає. А як батьки працюють важко? Взагалі-то за господарством потрібен догляд, а це зовсім не легко! А дівчаткам (сестри) за університет чим платити? М’ясом?!

– Ну дарма ти так. Можна і на одному м’ясі вижити, продати!

– Ви мене не смішіть! А взагалі раз там так добре, чого самі не переїжджаєте?

– У мене тут Валя (дочка), це не для неї.

– Разом з собою і забирайте в краще життя.

– Ні, просто ви все одно назад повернетеся, тільки гроші розтринькаєте!

– Вже ми точно не повернемося! А ось ви так і будете в місті стирчати і орати за трьох, щоб зятю знову автівку прикупити, та дочці соплі витирати! (Бабуся їм і квартиру купила і автівку нову, взагалі забезпечувала).

І тут вона залилась слізьми. А я просто пішла.

Вважаю, що вчинила правильно, вона не розуміла про що говорить, що не переставала капати на нерви. Радила, як жити краще і гроші не розтринькати, а сама свої віддає і навіть дочку не змогла виховати так, щоб вона на ноги встала.

Після того випадку ми дуже рідко спілкуємося, я зовсім не горю бажанням з нею перетинатися. До речі, батьки потім купили квартиру і машину поміняли без кредитів.

Будинок в селі не продали, він залишився під дачу. Бабуся на цей рахунок нічого не сказала. Правильно, а що говорити…

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page