Ви знаєте, сьогодні не витримала! Сіла, і поки пила ранкову каву, почистила гарно друзів у Фейсбуці: видалила з добрий десяток знайомих жінок. Ну сил вже нема оце читати з дня в день у стрічці, ну чесне слово!
У вас теж мабуть такі є. Повиїжджали, живуть там собі, але щодня ниють, як їм тяжко-важко в чужій країні, як душа болить і тужить, як мало допомоги дають. репости якихось зборів роблять, руйнацій в Україні після обстрілів. Мене особисто це все тригерить.
Я не волонтерю, але живу з трьома дітьми в Україні, на Черкащині, чоловік на фронті, хоч у нас і трійко дітей. Допомагаю його і своїм батькам, працю. даю раду дітям.
А ці? Ну втомили, справді!
Он Людка сусідка, моя, більше року в Англії. Вона розлучена. квартиру орендувала, роботу втратила. Тобто ніщо її не тримало вдома. Виїхала спочатку на пів року по якійсь там програмі для біженців з України.
Спочатку їй житло на пів року спонсори надали, потім їй довелося наступне житло самій шукати, на якусь там соціальну програму подаватися. Нила весь час у фейсбуці, як то їй складно в чужій країні без знання мови і їхніх законів. Та й взагалі, допомога маленька, в школі важко дітям, на роботу через графік дітей не підеш, без машини дуже складно і так далі.
Плюс – весь час про те, як її тягне додому, як плаче душе за рідним повітрям і таке інше. Ну так за чемодани – і велком додому, як то кажуть! Ні? Не хочеться під ракети? Та не ний! Краще би розповіла про цікаві особливості життя в Великобританії. А ні – то такі подруги мені не потрібні, тут у нас і так не солодко і є, про що хвилюватися.
У Вірки, іншої знайомої, чоловік Захисник, а вона з сином в Португалії півтора року. Виставляє фотки на морях-океанах і ниє, що скучає за чоловіком, рідним, Україною. Що все їй не миле на чужині. Молиться прямо у Фейсбуці. Сльози ллє. Геть з моїх друзів також.
Галя в Польщі з мамою й дочкою, працює. Але весь час – скарги на поляків, що не люблять українців, що зверхньо ставляться, мало платять, а міста польські брудні й тому подібне. Та повертайся, Галю! У нас в Україні найкраще, ми тут вміємо цінувати кожен прожитий день, чисте небо, квітку, можливість випити чашку кави в кафе й щосекунди дякуємо за це нашим воїнам.
Ольга чоловіка в Турції у якоїсь турчанки повела, тепер з ним на всіх світлинах в Стамбулі красується, але жаліється, що він спілкується з усіма своїми дітьми від тієї турчанки, а їх у них сім. То народи йому більше, Олю, щоб про тих забув!
Словом, на 12 таких знайомих-приятельк у мене сьогодні стало менше друзів у ФБ. Аж дихається легше!
Перемоги й миру нам усім, слава Україні – нашій найкращій і єдиній! І неймовірна вдячність всім захисникам за те, що я зі своїми дітками і рідними можу бути саме тут!
Автор – Олена М.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
