Поїхала Марина Іванівна до сина в гості у місто, сподівалася, відпочине хоч трохи, погуляти кудись сходить. Але де там! Змість цього їй довелося віддраювати квартиру. У пенсіонерки склалося враження, що невістка Оля взагалі вдома нічого не робить.
Марина Іванівна в селі живе, а син Валера з дружиною в місті, у неї там своя квартира. Рік вже, як молоді розписалися, але зазвичай вони до Марини Іванівни їздили, вона город до цього літа тримала, тому їй допомога завжди була потрібна. А в цьому році жінка вирішила, що сил вже не втистачає, втомилася вона від того городу. Нічого не садила, посіяла газон – квіточки та й усе.
Ось і вирішила жінка влітку в місто в гості до сина і невістки з’їздити. По набережній прогулятися, на концерт кудись сходити, в кафе – як біла людина. Сина попередила, він сказав, щоб з дружиною поговорив, зібралася і поїхала.
Приїхала Марина Іванівна вдень, бо ввечері автобус дуже незручно ходить. Валера маму зустрів, додому відвіз і на роботу поїхав знову. Марина Іванівна дома залишилася сама. Відхекалася з дороги, озирнулася і в ледве не впала впала – який же бардак у них там твориться!
Пройшла по підлозі – все шкарпетки чорні, в крихтах якихось. Плита в старих плямах, кахель весь в застиглому жирі, чашки в розводах від чаю. Мамо дорога! Це ж вони ще знали, що вона приїде, напевно, прибирали.
Закотила Марина Іванівна рукава і почала прибирати. За перший день тільки плиту і кахель змогла відмити, на більше сил просто не вистачило. Увечері діти прийшли з роботи, вона промовчала, думала, що самі помітять, таке складно не помітити, плита стала білосніжною, а кахель яскравіше в кілька раз.
Але Валера і Оля або не помітили насправді, або просто зробили вигляд. Повечеряли, потім пішли кудись гуляти, а стомлена Марина Іванівна помилася та спати звалилася.
Наступного дня та ж історія – відмивала жінка вже ванну. До вечора втомилася неймовірно, діти – ніякої реакції на прибирання, а Марину Іванівну до кінця дня вже ноги геть не носять. Яке там гуляти, до ліжка б доповзти.
У такому режимі пройшли всі чотири дні її гостювання у сина й невістки. Віддраїла-відчистила вона їм квартиру, так, що можна було безбоязно босоніж ходити, а до плити було не лячно наближатися. Та й чашки всі содою начистила. Їй же за це навіть “Дякую” ніхто не сказав, як і не було нічого.
Коли Валерій на вокзал маму відвозив, ще посміявся, що наче гуляти приїхала, а сама з дому жодного разу не вийшла. і тут Марина Іванівна не стрималася, висловила, що весь цей час вона їхнє житло в порядок приводила, а вони навіть не подякували. Не до прогулянок було.
А Валера у відповідь – хто тебе просив? Їм і так, мовляв, було все нормально. Могла б просто не звертати уваги і гуляти собі на втіху. А як не звертати уваги, якщо ноги прилипають і в кухні перебувати неприємно? Не кажучи вже про брудні чашки, як з них взагалі можна пити?
– Мамо, ми ходимо гуляти, в кіно, зустрічаємося з друзями і зустрічаємо заходи сонця на набережній. Ми не морочитися на зайве прибирання. Зазвичай ми раз на місяць викликаємо клінінг, але цього разу не вийшло це зробити до твого приїзду, – пояснив мамі Валера. – Ти могла б провести час із задоволенням, але сама вибрала прибирання, ніхто не винен.
Так і не почула Марина Іванівна від сина подяки за свою роботу. Жінка дорогою додому замислилася: ось так і роби добро дітям. Начебто і син правий, але Марина Іванівна в таких умовах точно жити не змогла б. І що зараз з молоддю коїться? Ось тому і бардак всюди, не тільки в квартирах, а і в родинах, і в усьому світі…
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
