Вийшов я вчора вранці з дому на роботу. На вулиці морозно і трохи туманно, словом, не комфортно. А тут ще й маршрутка проїхала повз мене, не встиг зупинити її, а водій, мабуть, мене не помітив, бо я однин на зупинці був.
Іду сумний такий, дивлюся на протилежний бік дороги – там дівчина йде. Начебто на Олю з роботи схожа, а ніби й ні, хто його знає. Поглянув я на неї кілька разів і вирішив, що це не вона.
І тут помічаю, що моя маршрутка стоїть на світлофорі, і я встигну добігти до зупинки. Ну я й припустив, побіг чимдуш. Автобус наздогнав, на роботу приїхав, все нормально.
За півгодини приходить на роботу Оля і запитує чомусь про моє, так би мовити, розумове здоров’я. На моє запитання про те, з чого це раптом мені час до лікаря, вона пояснила:
– А ти сам не знаєш, чи що? Я йду, бачу ти крокуєш на протилежному боці вулиці. Ти обернувся кілька разів, на мене злякано подивився, потім як кинувся тікати, я аж сама перелякалася і в інший бік побігла.
Я тільки потилицю почухав і заппропонував Олі кави.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
