З дитинства мене оточували люди, які вимагали від мене повної віддачі часу та сил. Нескінченні вчителі співу та гри на скрипці. Викладачі в університеті вважали, що я дуже талановита, а отже, маю присвячувати все життя профільному предмету. І мати, яка ніколи не підтримувала мої прагнення.
Насправді ж мене не цікавили ні наука, ні співи, ні музика. Але були хороші результати з усіх предметів. Через це у мене з’явилося багато комплексів. Спілкування з однолітками давалося погано, друзів мало було. А коли у старшокласниць зазвичай з’являються перші закоханості, Я лише старанно зазубрювала черговий параграф підручника.
Заміж я вийшла відносно пізно, за розрахунком, та й із чоловіком у нас не було особливо довірчих стосунків. Просто двоє людей, які мешкали в одній квартирі. У його квартирі. Єдиним полегшенням було те, що мама жила окремо, і всі думки про те, яка в неї невміла і лінива дочка, вона лишала при собі.
Минули рік чи півтора, як почалася нова напасть. Переконавшись, що у мене все непогано, матуся вдалася в нову крайність. Тепер вона вимагала віддати батьківський борг. Скаржилася, що їй на старості ніхто склянку води не подає, а ремонт у квартирі було зроблено ще у кудлатому році. Куди ж дивиться рідна дочка?
Незважаючи на те, що справи з фінансами йшли добре, постійні відрахування маті на нові меблі, їжу та подарунки підривали бюджет нашої сім’ї. Чоловік не став грати у шляхетність і щодня бурчав із цього приводу дедалі більше. Воно й зрозуміло. Він теж не був романтиком, і теща, нехай і рідна, особливо ніжних почуттів у нього не викликала.
Як то кажуть, біда не приходить одна. І ось, одного прекрасного вечора, сидячи перед телевізором, ми знову вирішили торкнутися теми родичів. Так було і раніше. Але цього разу Руслан заспокоїтись уже не зміг. Він висловив усе, що думає про свою тещу, про нашу сім’ю та загалом про мене. Розмова закінчилася тим, що він зажадав у мене обіцянки з’їхати з його квартири якнайшвидше.
Як виявилося, він уже кілька місяців у стосункахз іншою жінкою. Спершу він докоряв собі за це. Але невдовзі вирішив, що рутина та постійні заскоки моєї матері його більше не влаштовують. І тепер його терпінню прийшов кінець.
Мама, як і очікувалося, мене до квартири все ще без ремонту пустити відмовилася. Друзі? Друзів на обрії не було зовсім. Довелося орендувати якийсь кут у спальному районі. Та ще й у прискореному темпі. Добре хоч дітей народити ми з чоловіком не встигли.
Але допомога прийшла, звідки не чекали. Намалювався мій рідний батько. Якимось чарівним чином він дізнався про мої проблеми. Він давно поїхав жити за кордон. Далі від колишньої дружини та її закидів. Там згодом заробив грошей. І тепер вирішив дізнатися, що сталося з його дитиною, себто мною.
Сучасні технології допомогли нам у спілкуванні. Я, дізнавшись причину відсутності батька у моєму житті, засмутилася. Розповіла йому про своє життя. Про дитинство, юність та взагалі ситуацію в цілому. І тато допоміг. Ми домовилися про зустріч і скоро я з його представником побачились у кабінеті юриста.
Нова квартира. Я про таке не могла й мріяти. Та й від кого? Від батька, якого я пам’ятала, але який пам’ятав мене. І у мене тепер все кардинально змінилося.
Раптом матуся почала надзвонювати ні з того ні з сього і цікавитись моїми справами. Чоловік раптово теж почав виявляти інтерес: «Ми не чужі люди ж, Оленко». От тільки характер, який у мені викувала рідна мати, тепер дав про себе знати.
На мамині дзвінки я перестала відповідати чи відповідала у розмові лише загальними фразами. З чоловіком зустрілася, але лише для того, щоб повідомити про розлучення. Не допомогли квіти і вмовляння. Навіть свекруха, яка нібито випадково зустрілася зі мною біля будинку, не змогла змінити моє рішення.
Тепер я стала сама собі господаркою. Жорсткою, сильною та абсолютно несентиментальною. Жінкою, яка дивиться на життя широко розплющеними очима і не боїться майбутніх труднощів.І знає, що досягне всього, чого хоче й прагне сама.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото – Ibilingua.com.
