fbpx

Виникли непорозуміння у мене з батьками через переїзд. У мене дитина, 7 років. Останніми місяцями місто наше знаходиться під окупацією. До війни мали обидва стабільну високооплачувану роботу і ні в чому собі не відмовляли, зараз, зрозуміло, вже 4 місяці без роботи, я не працюю взагалі. Вирішили ми їхати в інше місто, там друзі обіцяли допомогти і з роботою та квартирою тощо. Мої батьки проти! Не відпускають

Виникли непорозуміння у мене з батьками через переїзд. У мене дитина, 7 років, так склалося, що з батьком дитини розійшлася ще при надії, батьки тоді підтримали і всіляко допомагали.

Три роки тому я зустріла молодого чоловіка, через кілька місяців я з’їхала від батьків і ми почали жити разом. Моя дитина почала вважати його татом, досі і не знає, що він не рідний. У мене та у дитини чудові стосунки з ним, збиралися узаконити наші взаємини, але події в країні завадили.

Останніми місяцями місто наше знаходиться під окупацією. До війни мали обидва стабільну високооплачувану роботу і ні в чому собі не відмовляли, зараз, зрозуміло, вже 4 місяці без роботи, я не працюю взагалі, чоловікперебивається якимись підробітками, живемо в основному лише на відкладені до війни гроші.

Але все рано чи пізно закінчується і довго не може продовжуватися. Вирішили ми їхати в інше місто, там друзі обіцяли допомогти і з роботою та квартирою тощо. Мої батьки проти! Не відпускають, хоча мені майже30 років.

З одного боку, я їх розумію, але з іншого, ми не бачимо тут життя, майбутнього, дитина не зможе вчитися в школі, а ми працювати.

Батьки кажуть, що вони мене виростили, інститут оплатили і я мало не зобов’язана завжди бути поруч. І те, що відвожу онуку, позбавляю їхнього сенсу життя і так далі, словом, я погана. Вважають, що мене змушує чоловік, хоча це наше спільне рішення!

Востаннє мама сказала, що взагалі видалить мій номер і заблокує, якщо ми поїдемо. Хочу додати, мама у мене без освіти, все моє усвідомлене життя працює аби де, тато далекобійник і все життя у відрядженнях.

І тепер я думаю: ніхто раніше особливо не цікавився моїм життям, а тепер вирішили виховувати. Кажуть ще, що якщо поїдемо, то мовляв скоро захворіють, підуть на небеса і таке інше. Господи, я не можу з цим жити з усім.

Можливо я не права? Я не маю права на своє життя? Я, звичайно їм дуже вдячна, що вони мені свого часу допомогли, допомогли моїй дитині, але таке відчуття, що вони були б тільки й раді, щоб я була без чоловіка, дитина без батька і ми жили з донькою завжди з ними.

Ще додам, коли я свого часу хотіла вступати в інше місто в інститут, тато заявив, що оплачуватиме навчання тільки в нашому місті, і у 18 років не дозволив мені поїхати, довелося тут залишитися і вчитися, оскільки самостійно можливості оплачувати навчання не було.

А коли я з дитиною з’їхала до хлопця, теж були сцени і претензії, довго не розмовляли зі мною. Тобто і до переїзду були різні непорозуміння між мною і батьками.

Зараз з нами їхати відмовляються під приводом, що у них квартира.

І як бути – просто не розумію. Допоможіть порадою.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.

You cannot copy content of this page