Ми з Веронікою познайомилися на роботі, почали відчувати взаємне тяжіння. Ми швидко порозумілися, потоваришували і вже за кілька тижнів вирішили спробувати зустрічатися.
Вирішальна зустріч з Веронікою у моєму розумінні мала пройти у мене вдома. Всю суботу я прибирав і готував вечерю для гості. Благо у мене своя квартира і не було жодної потреби зважати на сусідів або турбуватися через орендодавця. Нерухомість у Києві дісталася мені у у спадок від бабусі, яка ростила мене і прищепила ввічливість та повагу до людей.
Вероніка прийшла у призначений час, і ми сіли вечеряти. Я дуже переживав, тому навіть не відчував голоду. Дівчина була просто прекрасна: вона зробила зачіску і одягла бордову сукню. Я ж тільки змінив сорочку і помив голову. Розмова йшла бадьоро, а між нами постійно виникала радісна напруга.
Коли ми закінчили з вечерею і почали ходити з кімнати до кімнати, Ніка раптом змінилася на обличчі. Вона стала не так охоче відповідати, а ще через годину сказала, що їй час додому.
Я не розумів, у чому справа, але не наважувався затримувати дівчину. Спершу я подумав, що зробив чи сказав щось не так. Але, проаналізувавши всі свої слова та вчинки, я так і не зрозумів можливу причину дивної поведінки Вероніки.
Наступного дня я вирішив зателефонувати їй. Але дівчина не брала слухавку. Натомість вона надіслала довге повідомлення, після якого я почав дзвонити з подвоєною силою. У своєму тексті вона заявила, що я – такий же брехун, як і всі чоловіки. Що вона не хоче бути чиєюсь іншою, тому нехай більше не розраховує на стосунки.
– З чого ти вирішила, що я одружений? – щиро дивуючись, спитав я, коли Ніка все ж таки відповіла на дзвінок.
– Смієшся, чи що? У тебе на сушарці жіночі речі висять, – сумно відповіла дівчина. – Думав, я не помічу?
Я ляснув себе по лобі. Звичайно! Я зовсім забув! Так намагався впорядкувати будинок, а про слона в кімнаті забув геть-чисто.
– Слухай, я не одружений. Можу показати паспорт та продемонструвати всі шафи. Це речі моєї сестри. Вона заїжджала тиждень тому і залишила сушитися деякі свої речі. А я забув їх скласти.
– Ти мене не обманюєш?
– Ні в якому разі. Я готовий довести це, якщо буде потрібно.
Дівчина пом’якшала і дала мені другий шанс. У результаті вона вибачилася і ми офіційно стали парою. Але я вважаю, що Вероніці одразу треба було запитати мене, а не обривати тоді спілкування. І взагалі не завжди варто відразу складати думку про людину на основі якихось незначних деталей.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото – Ibilingua.com.
