Життя у Лариси складалося, в принципі, як у всіх. Зустрічалася з одногрупником, чекали дитину, побралися.
Винаймали кімнату в гуртожитку, потім їм дали квартиру від підприємства, куди її чоловік влаштувався працювати.
Дитина часто і довго хворіла, тому Ларисі довелося затриматись у декретній відпустці. На роботу вона вийшла тільки тоді, коли син пішов до школи.
І начебто все було як у всіх: будинок, робота, котлети-борщі, дрібні суперечки зі свекрухою. Дитина підросла, проблем із нею ставало дедалі менше. Так і йшли роки.
Лариса на роботі зустріла чоловіка та закохалася. Ось так буває. Зрозуміла, що все, що було до цього, просто наслідок юнацької прихильності.
Що вийшла заміж по молодості, по дурості і вже чекала на дитину і куди в такому стані було йти. Зараз почуття нові, зрілі, такі, яких ніколи не було.
Вирішила Лариса чесно розповісти все чоловікові і нарешті відчути себе щасливою. Тим більше що дитині вже на той момент виповнилося 16 років.
Незабаром вступ до університету та відділення від батьків. Чоловік слізно почав просити залишитися, одуматися. Підключилися найближчі родичі, яким чоловік встиг розповісти все.
Лариса вирішила, що й справді, треба думати не лише серцем, а й головою. Все ж таки є сім’я. На цьому тлі примирення Лариса під серцем носила дитину і народили доньку. Дитина була здорова, кохана, бажана.
І тут за рік Лариса дізнається, що чоловік її обманює. Що зустрів когось у відрядженні та збирається розлучатися.
Так, чоловік зізнався, що так і є. А коли речі збирав, сказав, що сама винна, коли перша обманула. Він вирішив відігратися, і тепер це серйозно. А дітям допомагатиме, не покине.
Фото – авторське, ілюстративне.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
