fbpx
життєві історії
Вирішила я братову все таки на квартиру окрему виселити. Він на передовій, отримує 100 тисяч гривень плюс зарплату, але мені ні копійки не помагає. У той же час вони з дітьми щось одягли єдиний раз – і одразу в пралку, їдять теж чимало, а мені зовиця 5 000 гривень на місяць всього дає, порошок ні разу не купила. Вона робить обличчя цеглиною

Я живу на Волині, а мій молодший боат Вадим навчався у Києві та там і лишився, одружився з Уляною, двоє дітей у них, жили в Ірпені.

Брат у мене на 17 років молодший, він пізня дитина. Батьків у нас вже немає – полинули на небеса один за одним, тож я, можна сказати, стала йому свого роду за батьків, хоча Вадик на той момент вже закінчував виш.

Зараз братику 38 років, а мені 55. Заміжня я була лиш раз, але я не можу мати дітей, тому з чоловіком розлучилися і більше я другу половинку так і не зустріла.

Живу для себе, брата і двох племінників, яким завжди дарувала дорогі подарунки, надсилала гроші на свята.

Живу я в місті на Волині, маю двокімнатну квартиру, що лишилася від батьків. Брат свого часу від спадщини відмовився, я йому половину потім виплатила і вони з дружиною взяли собі житло в Ірпені.

Але квартиру вони втратили у зв’язку з подіями, і невістка з дітьми приїхали жити до мене, а брата забрали служити.

І от я підійшла до суті мого невдоволення родичами.

Так, вони залишилися без житла, я усе розумію, і кожну копійку відкладають на нову квартиру, яку планують десь придбати після повернення Вадима.

Але й мене могли б зрозуміти. Справа в тому, що живуть вони у мене на всьому готовому, ні у вус не дмуть, Уляна не працює – займається дітьми, хоч їм вже 12 і 8 років.

Тому я оце вирішила братову все таки на квартиру окрему виселити.

Він на передовій, отримує 100 тисяч гривень плюс зарплату, але мені ні копійки не помагає – все вони десь ховають, відкладають.

У той же час вони з дітьми щось одягли єдиний раз – і одразу в пралку, їдять теж чимало, світло за всіма ходжу постійно вимикаю, бо платіжки космічні!

А мені зовиця 5 000 гривень на місяць всього дає, порошок ні разу не купила при цьому!

Розмовляти я з нею намагалася, думаєте ні? Вона робить обличчя цеглиною і каже, що всі питання до Вадика, адже вона не заробляє сама, а з того, що він їй виділяє, вона 5 тисяч мені дає і решта йде на дітей, одяг, їжу якусь смачненьку. Але по кафе й розвагам вони аж бігли ходять, скажу я вам.

Тому я думаю, що моє рішення правильне, як кажуть про родичів – чим далі, тим рідніше. І всім добре буде.

Та й в побуті мені з ними важко, чесно скажу, звикла я сама все таки.

Сказала Уляні, що даю два тижні їм на пошук квартири, так вона вже три дні зі мною не вітається і не розмовляє, хоч і під одним дахом! Яка цяця виявилася.

Але хіба я не права, от скажіть?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.

You cannot copy content of this page