fbpx

Вирішила я не залишати сину й невістці квартиру, хоч крім них у мене нікого й немає, а вони живуть у тісній і чекають, коли я їх до себе жити запрошу. Але мене зупинило ставлення сина. Його дуже зіпсувала невістка, я не впізнаю свою дитину! Два тижні тому я занедужала і подзвонила Артему. На весілля батьки невістки подарували дітям квартиру. Але яку? сміх! Однокімнатна, в спальному районі, без нормального ремонту. Вона й почала мене вмовляти помінятися квартирами – я маю переїхати в її однокімнатну, а я їм -віддати свою двокімнатну, якщо хочу побачити онуків

Вирішила я не залишати сину й невістці квартиру, хоч крім них у мене нікого й немає, а вони живуть у тісній і чекають, коли я їх до себе жити запрошу. Але мене зупинило ставлення сина. Його дуже зіпсувала невістка, я не впізнаю свою дитину!

Я навіть раніше і не думала, що характер моєї дитини може повністю помінятися через вплив іншої людини! Мій єдиний син Артем завжди був дуже відкритим та добрим зі мною. І не лише в дитинстві, а й у дорослому віці. Поки він не одружився, ми часто зустрічалися, ділилися новинами, допомагали одне одному і не мали ніяких секретів.

Але після того, як у його житті синочка з’явилася Аліна, все дуже змінилося в гіршу сторону.

На весілля батьки невістки подарували дітям квартиру. Але яку? сміх! Однокімнатна, в спальному районі, без нормального ремонту. Я сама не бачила, але син показував мені фотографії з телефону.

На жаль, після того, як не стало мого чоловіка, у мене не було великих фінансових можливостей, я не могла подарувати Артему й Аліні нічого дорого. Тож я «відбулася», подарувавши нареченій більшість своїх особистих прикрас. Я так прямо і сказала, що якщо є бажання, вона вільна переплавити їх в один виріб, або продати – я проти не буду.

Між нами кажучи, Аліна – дівчина з непростим характером. Я бачила, як вона заглядала в конверти від гостей, рахуючи, хто скільки приніс. З іншого боку, напевно, вона буде гарною дружиною, якщо в неї така скупа натура.

Бо переважно сучасні жінки, навпаки, витрачають гроші чоловіка до копійки, а потім розлучаються, відбирають половину всього майна та йдуть шукати нового претендента. Для сина я такого варіанта, звісно, не хотіла б.

Через півроку їхнього шлюбу Аліна якось обмовилася, що дуже не хоче дитину. Принаймні, якщо його доведеться виховувати в однокімнатній квартирі. А що робити, не знає. Кредити – це суцільний обман, а коли вони зароблять на більшу квартиру – це питання. Адже мій син поки що не став великим начальником.

От вона й почала мене вмовляти помінятися квартирами – я маю переїхати в її однокімнатну, а я їм -віддати свою двокімнатну, якщо хочу побачити онуків.

Бачите, яка ділова хватка у моєї невістки? Свекруха нехай переїжджає до маленької квартирки, причому, як ви зрозуміли – квартира це Алінина, а вони – у мою велику. Ще й Артем почав наполягати ненав’язливо, що пора вже квартиру мою на нього переоформити.

От я й допускаю, що потім, можливо, вони мене і з тієї квартирки виселять, а я вирушу прямо в будинок старості. Якщо раніше я, може, задумалася б над її пропозицією, з урахуванням того, що вони мені допомагатимуть раз на місяць матеріально, як пообіцяли, то зараз – ні в якому разі. Бо з такими людьми, як Аліна, каші не звариш, обдурить.

Артем приходив до мене після цієї розмови кілька разів. І натякав, що, можливо, я б подумала над пропозицією невістки. Навіщо мені великі хороми, якщо можна жити бюджетно, та й за квартиру платити менше буде, ніж я зараз плачу ці всі комуналки. Але я йому завжди відмовляла, але якось все ж таки натякнула на те, що може й погоджусь.

А кілька тижнів тому я знову змінили рішення. Сталося так, що я захворіла. Причому серйозно. Лежала, не могла підвестися з ліжка. Потрібно було купити ліки, а в мене температура, кашель, голова болить. Я зателефонувала Артему, попросила його приїхати.

Сподівалася, чесно кажучи, що син ще й якихось продуктів захопить із собою про всяк випадок. Я ж розумію, що молоді не мають часу, а готувати собі я не могла. Та й раніше таке питання навіть не виникло би, Артем би відразу примчав і доглядав мене.

Але не тепер. Тепер він приїхав лише наступного дня після мого дзвінка. Заварив чай, залишив половину пачки простроченого жарознижуючого. Подивився на мене, знизав плечима і пішов.

Дякувати Богу, приходила моя подруга і принесла все необхідне. Але якби не вона, то що? Син все життя був для мене другом, помічником. Я була впевнена в ньому на всі 1000%. І варто йому було одружуватися, як ми стали чужими. Навіть коли я потребую у ньому не за власним бажанням, а через самопочуття – йому байдуже.

Материнську душу не змінити, я все рівно люблю сина понад усе, і для мене він так само залишається єдиною дитиною, найдорожчою за всіх. Але інша, моя раціональна частина підказує мені, що більше таких взаємин з Артемом, як у нас були раніше, не буде.

На жаль, син зробив вибір між мною та своєю дружиною не на моя користь. Я розумію, що вони чекають квартиру, але я взагалі не хочу її залишити сину. Кому лишити квартиру, я поки не вирішила, але цілком можливо, що якійсь доглядальниці, послуги якої мені в старості дуже знадобляться.

Передрук без посилання заборонено.

Фото ілюстративне, авторське.

You cannot copy content of this page