Вирішила я тут на наївності чоловіка нажитися. А ідея ця гарна була, так хто ж знав що мій чоловік настільки до матері прив’язаний?
Ну як так-то? Мамі своїй він вірить постійно. Сказала мама – нема грошей Новий рік відзначати, значить дійсно бідує. А я-то знаю, що бреше високоповажна свекруха.
Є у неї і грошики, і їжа в холодильнику. І постійно адже так було. Дзвонила і клянчити, плакала що то з голоду пухне, то у сусідок на хліб займає.
Грошей дамо, продуктів привеземо. Через тиждень знову скарги. Ну не може одна людина стільки з’їсти! Не може!
Днями з чоловіком до неї в гості поїхали, обговорити спосіб вирішення її чергових проблем. Сиділа свеккруха, скаржилася на свою долю, а очима все на шафку над раковиною косилася. Чоловік розклеївся – допомогти мамі треба, ще трохи і гаманець б дістав.
У свекрухи жадібність заграла. Пішла вона синочку ще й диван свій продірявився показувати так бідкатися як вона на пружинках спить. Тільки-тільки вонипішли, а я відразу в шафку заглянула.
Негарно по чужим шаф лазити, але брехати-то ще понекрасівше буде. Там в ящику, і ікра червоненька, і мойва копчена, і цукерки з яблучками та сирки. Все б так голодували, всім би так їсти не було чого.
Ми з чоловіком обоє працюємо, так і то тисячу разів думали – чи можемо ми собі дозволити баночку ікри раз на рік купити. А там – дві, і все в одне обличчя.
Я доказову базу зібрала – фоточку зробила, шафку прикрила, за стіл назад сіла. Сиджу, мовчу, чекаю бідолаху. З’явилася, на оченятах слези блищуть, сама хусточка в руках смикає.
Пройняли чоловіка материнські прикрості, в банкомат зібрався, за готівкою для свекрухи. Я з ним пішла. І всю дорогу сперечалася, що бреше його матінка.
А він не повірив, навіть ніжкою притупнув, щоб не сміла на матір його обмовляти. Я погодилася. Але запропонувала. Якщо бреше маманя, то буду я свекрусі в ніжки кланятися та слова поганого про цю святу жінці більше не скажу.
Але коли я права буду, повинен буде чоловік мені купити шубу. Велику і пухнасту, щоб не мерзла я суворими лютими зимами.
Повторюся – чоловік матері вірив, як сам собі. І без найменшого сумніву погодився. Забилися ми. Я подумки вже подружкам обновкою хвалилася.
Гроші були зняті, ми повернулися в бідну квартиру свекрухи. Дивлюся – гроші побачила, усміхалася, відразу на 10 років помолодшала. Ручки трясуться, лице задоволене, очі знову блищать, але не від сліз, а від радості.
Рано раділа. Чоловік акуратно її посунув і пройшов слідом за нею на кухню. Я відчинила чарівний шафку з ікоркою. Німа сцена.
Гнали мене з квартири мало не палицями. Сорому немає, совісті немає. Посміла в чужому домі шафи обшшукувати. Свекруха заявила, що ікри-то у неї три баночки було! Я їй давай фотку тикати, що дві. Похнюпилася. Давай у відповідь кричати, що не моє це діло, що у неї по шафах сховано.
Чоловік мовчав. Мовчки взяв мене руку і мовчки вивів з квартири. Так само мовчки привіз в салон за шубою. Я вибрала, він оплатив. Вийшли з салону, він в машину сів. Поки я її обходила, він поїхав. Кинув мене і поїхав.
Тепер чоловік живе у матусі. Речі зібрав, забрав усі гроші. Радості свекрухи немає меж. А у мене попереду розлучення. І чому? Як сказав чоловік, він одружився на чесній жінці. А я, зазирнувши краєчком ока в чужий шафчик, його розчарувала.
Нормально, та? Свекруха постійно бреше, що голодує і їй все з рук сходить. А я чим гірше? Моя вина набагато менше, я ж на благо це зробила, щоб брехунку викрити.
Мама сказала, що добре раз розлучення і що дітей не нажили. А ще додала, що таке… вже не лікується. А мені з її слів не легше.
Сиджу коло нашої ялинки, в шубі, але без чоловіка. Свого щось я домоглася, суперечку виграла. А на душі кішки ямку риють. Я ж ні в чому не винна! Чому йому мати важливіше виявилася?
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!