Вирішила я в червні виходити з декрету! Гроші потрібні. Доньці буде вже рік і три місяці, з нею зголосилася сидіти свекруха. Усіх все влаштовує, окрім старшої сестри чоловіка! Вона дізналася про те, що мати їде до нас. Обриває нам телефони – «так не можна», «що ви таке придумали», «дайте матір спокій»… Ну ось її якась справа в цьому у всьому? Тільки її дозволи запитати забули!
Лілія з чоловіком приїхали до Львова чотири роки тому, зняли крихітну квартиру, влаштувалися на роботу.
У планах було посилено працювати, накопичувати початковий внесок, за п’ять-шість років взяти іпотеку і тим самим закріпитися в столиці. І спочатку все йшло добре, навіть із випередженням графіка.
Але потім у процес втрутилися обставини – зокрема, несподівана дитина. Рік тому народилася дитина, і з грошима стало туго. Які тут накопичення, коли доводиться знімати житло і жити втрьох на одну зарплату.
– А тепер наша дитина трохи підросла, треба мені виходити на роботу і допомагати чоловікові! – пояснює Лілія. – Але куди діти? Ми вже й так і так думали. Няню наймати сенсу немає, це вся моя зарплата йтиме. Мама моя допомогти не може, вона ще молода та працює. А свекруха давно на пенсії. Зателефонували їй, запитали… Звичайно, якби вона відмовилася, жодних претензій і образ не було б. Але ж вона погодилася! Дякую їй!
У свекрухи Лілії, Тамари Борисівни, окрім сина, є ще й дочка Міла, якій майже сорок. Дочка теж свого часу поїхала жити до міста, вийшла заміж за досить забезпечену людину, народила одного за одним двох дітей.
Діти вже підлітки, але Міла досі не працює: зарплата її чоловіка дозволяє. Господарством, за наявності хатньої робітниці, вона теж не перевантажена.
– Вільного часу в неї багато, ось вона і сує носа у всі питання, навіть ті, які її зовсім не стосуються, – пояснює Лілія.
З братом Міла близько не спілкується, незважаючи на те, що тепер вони обоє живуть в одному місті- правда, в різних районах, досить далеко один від одного, але все-таки. Само собою зрозуміло, і не допомагала новоспеченим ніяк.
Племінницю, наприклад, за рік подивитись так і не вибралася – хоч на народження надіслала з кур’єром невеликий подарунок і на цьому все.
У той же час досить щільно Міла спілкується з матір’ю, яка мешкає в селі. Років сім тому вона купила матері ноут, навчила користуватися скайпом, і дзвонить з того часу практично щодня. Дізнається новини, справляється про здоров’я, плани, вітає зі святами тощо.
Звичайно, мати поділилася з дочкою планами щодо того, що збирається їхати до брата, сидіти з онукою.
– А ти знаєш, що матері шістдесят сім років? – З обуренням вимовляє невістці по телефону Міла. – З однорічною дитиною вона може і не впоратися! У неї не найміцніше здоров’я, тиск, спина болить, їй відпочивати треба, а не з однорічною дитиною сидіти! Відчепіться від матері! Вирішуйте свої проблеми без неї. Я зі своїми дітьми сиділа сама, мені ніхто не помагав!
Лілія здивована від такого напору попелу.
– Я взагалі навіть не знала, що у неї мій телефон є, дуже здивувалася, коли вона мені зателефонувала вперше! – розповідає Лілія. – Ми ледве знайомі, бачилися лічену кількість разів. І тут – ні «привіт», ні «як справи», а одразу шквал обурень і закидів… Начебто це особисто їй доведеться сидіти з нашою дитиною! Брата Міла теж дістає.
– Ти ніхто! – Кричить вона йому в телефонну трубку. – Не вмієш заробити на няню. Збирай речі та їдь у село! Не хочеш? Тоді заробляй нормально, щоб не вішати свої проблеми на матір, і наймай своїй дитині няньку!. Влаштовуйся на другу роботу, йди вагони грузи ночами!
Як вважаєте, Лілія права, сестра брати не правильно себе поводить?
А може, права Міла? Вона просто шкодує та захищає матір. У шістдесят сім років сидіти з однорічною дитиною, та ще й у чужій орендованій квартирі та ще й за нестачі коштів – дуже непросто? І правильно, що вона втручається, адже йдеться про рідну матір?
Фото ілюстративне з вільних джерел.