Виростила я дочку сама з дев’ятирічного віку. Вірочка росла слухняною і люблячою, і навіть після заміжжя залишилася такою. Я для неї завжди на першому місці була. Тепер розумію, що через це розвалився її перший шлюб.
Після розлучення дочка через якийсь час познайомилася з чоловіком, був у них на роботі в командировці, набагато старший за неї, вийшла заміж.
І ось напевно через його вплив Вірочка віддалилася від мене, та настільки, що може зателефонувати раз на місяць, а до себе не запрошують. Живуть вони аж у Львові, він її туди забрав, а я недалеко від Чернігова, уявляєте, як тут зараз.
Бачилися ми і раніше з Вірою з дочкою на нейтральній території, та й то не часто, але обов’язково в присутності її чоловіка.
Телефоноє Віра не часто навіть зараз, а коли я попросилася приїхати до них, сказала, що у них в однушку нікуди: їх же троє, дитині скоро рік. Але зараз люди туляться одне до одного і допомагають навіть чужим, а тут таке ставлення до матері. Гірко.
Чим я заслужила таке ставлення до себе? Думаю, це її чоловік встановив Вірі такі обмеження, а дочка його слухає, і квартира ж його. Але дзвінок не займає так багато часу, тим більше, для рідної матері можна виділити п’ять хвилин на день, тим паче зараз.
Шкода, що вона в мене одна, хоча б ще був син чи дочка, з якими можна було б нормально спілкуватися. А так я самотня.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з відкритих джерел, Ibilingua.com
