fbpx
життєві історії
Виростивши трьох дітей, батьки зовсім не думали, що у них народиться Віра, така пізня і не бажана дитина. Піднімаючись в гору з важкими сумками, набитими різними делікатесами, Віра проте з радістю йшла  рідними місцями. Ось уже з’явилися перші будинки, подекуди з димарів рівними цівками здіймався дим. На вулиці стояла пізня осінь і небо було затягнуте сірими хмарами. Було похмуро, але тільки не в душі у Віри.Підійшла до рідної домівки, вона присіла біля палісадника на лавку. Перевела дух, підхопила сумки і зайшла в хвіртку

Піднімаючись в гору з важкими сумками, набитими різними делікатесами, Віра проте з радістю йшла  рідними місцями.

Ось уже з’явилися перші будинки, подекуди з димарів рівними цівками здіймався дим. На вулиці стояла пізня осінь і небо було затягнуте сірими хмарами. Було похмуро, але тільки не в душі у Віри.

Підійшла до рідної домівки, вона присіла біля палісадника на лавку. Перевела дух, підхопила сумки і зайшла в хвіртку.

Батьки були вдома, мати вийшла на зустріч, а батько навіть не піднявся, тільки крикнув з дивана.

– Привіт, Вірочко. Добралася? – Він помахав, вітаючись.

Віра обняла матір і стала розвантажувати сумки. Ковбаса, сир, шоколадні цукерки, печиво, масло, банки з тушонкою, баночка ікри і фрукти, все це Віра виклала на стіл.

Потім поставила чайник і почала накривати на стіл.

– Як там Вітька? Не нагулявся ще? – Батько, відкушуючи бутерброд з ковбасою, запитав про чоловіка віри.

Кілька років тому Віктор пішов від неї до іншої жінки. Тепер Віра сама залишилася з двома дітьми.

– Тату, у нього вже інша сім’я. Привіт, до речі, вам передавав, – відповіла Віра.

– Як привіт? Через дітей? – Мати була здивована.

– Ні, він мене довіз до станції, ось тоді і передав.

– Довіз? Ви з ним таємно зустрічаєтеся, чи що? – Батьки ніяк не могли второпати.

– Мамо, ну що ти таке кажеш, – Віра розсміялася, – не зустрічаємося ми таємно. Просто нормально спілкуємося.

– Ну і не розумна ти, Вірко, – батько зітхнув, – він тебе на іншу проміняв, а ти перед ним стелешься. Тьху.

– Тату, я не стели перед ним. Ну що мені тепер, все життя на нього злитися? Ну пішов, покохав іншу, так не він перший, не він останній. Вітя все одно залишився батьком нашим дітям. Та й немає злості у мене до нього вже давно, якщо чесно.

– Ну я ж кажу, наївна, – постановив батько. – Галю, пам’ятаєш, як вона в дитинстві з Павликом рудим неходячим все водилася? Все в друзі до нього набивалася, а він і знати її не хотів. Як побачить, що Віра до них йде, так відразу двері на засув замикає, а вона – через задній хід. Ну не розумненька геть, їй Богу. Нічому її життя не вчить.

Віра зітхнула. Їй не хотілося щось з’ясовувати з батьками, давно вже зрозуміла, що безглуздо це. Вони ніколи її не намагалися навіть зрозуміти. Завжди ставилися до неї з легкою зневагою. Ніби в тягар вона була їм. Виростивши трьох дітей, батьки зовсім не думали, що у них народиться Віра, така пізня і не бажана дитина. Але мабуть їй не дарма судилося з’явиться на світ в таких умовах.

Віра могла б їм пояснити, чому Паша закривався від неї, але навряд чи б це було почуто. Вона могла б розповісти, якими стали вони близькими друзями, прекрасно розуміючи самотність один одного в своїй родині.

До кінця наступного дня Віра пробула у батьків, прибрала і приготувала їм їжі на кілька днів.

– Ну, рідні мої, я поїхала. Тепер не раніше наступного місяця чекайте. Пиши, мамо, – Вона обняла батька і матір.

Віктор зустрів її на пероні. Взяв сумку і вони попрямували до машини.

– Як батьки? – Запитав колишній чоловік.

– Все добре. Як Наталка? – У відповідь запитала вона про нову дружину. Та мала ось-ось народити.

– Важко, спати не може, все болить. У вівторок поїдемо лягати.

– Можеш привезти Льошу. – Запропонувала Віра. Це був перший від попереднього шлюбу син Наталі, він дуже здружився з їхніми дітьми, коли Віктор забирав їх в нову сім’ю.

– Він до бабусі, але все одно спасибі за допомогу.

На тому й розійшлися.

Дуже часто Віра чула в своєму житті, про те, що вона наївна і нерозумна баба. Може, так воно і було. Хіба розумна людина дружали би з неходячим? А любити батьків і допомагати їм, навіть коли вони і раді тебе не знати? А стала би колишньому чоловікові хоч в чомусь пропонувати свою допомогу? Або, може, розумна людина завжди годувала би бездомних тварин, допомагала бабусі сусідці раз на місяць прибрати в квартирі?

Це навряд чи.

Ось тому Віра ніколи не ображалася, коли в сотий раз чула про свою наївність, куди вже їй було до розумних людей…

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page