Вже 2 місяці прокидаюся з думкою, що зі мною вчинили підступно і несправедливо. Справа у тому, що в мене забрали дім.
Коли почалася оце все, я з дітьми мусила поїхати. З колишнім чоловіком ми домовилися, що він забере кішку і наглядатиме за будинком.
За кілька днів від сусідів дізнаюся, що колишній чоловік переселився до будинку разом зі своєю мамою!
Будинок цей у нашій спільній власності, продати та поділити не встигли. На момент від’їзду Кирило із нами не проживав півроку.
Там лишилися мої особисті речі, речі дітей; весь посуд, постільні речі, побутова техніка та частина меблів — моє дошлюбне майно.
Я, звичайно, зателефонувала і висловила своє невдоволення. Виходить, що в моїй оселі живуть і господарюють чужі люди без моєї згоди. Будинок маленький, лише дві кімнати, одну з яких зараз займає колишній чоловік, а іншу (дитячу) — колишня свекруха. Нам із дітьми повернутися тепер нікуди. Свекрусі 80 років, зараз не ходить зовсім.
Мені б перейнятися милосердям до старої людини, але чомусь співчуття немає зовсім, коли згадую, як “веселий” колишній чоловік влаштовував нам концерти, і ми змушені були ночувати по сусідах. Аліменти не платить і нам не допомагає. А після приїзду пропонує жити всім разом — ми з дітьми в одній кімнаті, а він з матір’ю в іншій!
Не знаю, як вирішити це питання. Зараз літо, тепло, все цвіте і достигає, і радіти б, що діти зі мною і ми в безпеці. Але думки лише про одне – що у нас забрали дім.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з відкритих джерел, Ibilingua.com.
