fbpx
життєві історії
Вже багато років моя бабуся живе в Польщі. Та кожного разу, коли ми зустрічаємось, вона розказує про прекрасні звичаї з дитинства, яке вона провела в Україні. В регіоні де вона жила, були, як православні так і греко-католицькі парафії. Дві релігійні групи святкували свята в різний час. Бабуся Марія любить згадувати своє дитинство та найбільшою її радістю є розповіді про Різдво

Вже багато років моя бабуся живе в Польщі. Та кожного разу, коли ми зустрічаємось, вона розказує про прекрасні звичаї з дитинства, яке вона провела в Україні…

В регіоні де вона жила були, як православні так і греко-католицькі парафії. Дві релігійні групи святкували свята в різний час. Бабуся Марія любить згадувати своє дитинство. А найбільшою її радістю були розповіді про Різдво. Так, як вона була католичкою, то в родині святкували це різдво, але в селі було багато родичів та друзів, які були православними.

Вони ніколи не ворогували, а навпаки, ходили одні до одного в гості. Бабуся часто ходила в їх церкву на службу. Те саме відбувалося і напередодні Паски. У страсну п’ятницю, коли виносили плащаницю, бабуся Марія з мамою йшла спершу у свою церкву, а потім обов’язково йшла помолитися і до православної святині.

Вона з радістю згадує ці веселі часи. Колядки та вертепи, які вона досі пам’ятає і наспівує нам.

Ще одним дуже приємним звичаєм було вечеряти всією родиною. Цей звичай досі культивується, але лише в деяких сім’ях. Я вважаю, що це одна з найкрасивіших звичок, оскільки вона чудово підходить для інтеграції сім’ї.

Бабуся досі розмовляє з українським акцентом, бо вона виросла в Україні. Вона досі телефонує своїй родині, яка проживає там, щоб почути голос своїх родичів хоча б здалеку.

В Польщу часто приїжджають на спеціальні служби, греко-католицькі парафії з України. Бабуся Марія, ще жодного разу не пропустила це важливе для неї дійство. Служба проводиться на українській мові. Для неї це дуже важливо. Тоді бабуся згадує все своє дитинство. Щоразу після цієї служби, бабуся Марія їде зі сльозами на очах, бо згадує життя в Україні, де залишилось її дитинство.

На той час люди допомагали один одному у всіх аспектах. Вони жили в мирі, не мали часу сперечатися, бо ніхто не знав, чи доживе до до наступного року. Люди жили в страху, але водночас хотіли насолоджуватися кожним днем, проведеним із друзями, родичами, бо ніхто не знав, якою складеться їхня доля.

На мою думку, нам слід навчитися у наших бабусь і дідусів поваги та толерантності до інших людей.

Мені дивно, чому в наш час люди тішаться від того, коли в сусіда трапляється щось погане. Давайте будемо добрішими. Давайте міняти світ на краще!

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне – podlaskie24

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

facebook