Вже більше трьох років мама не хоче зі мною спілкуватись. Мені, якщо чесно, соромно за свої слова і поведінку, але тоді я не могла вчинити інакше.
Мої батьки розлучилися через багато років важкого життя під одним дахом.
Одружились вони рано і мабуть це стало головною причиною їх розставання.
Мамі ще сорока не було. Після розлучення вона продала нашу квартиру і ми переїхали жити з Вінниці до Києва. Тато ж залишився у Вінниці.
Мама купила квартиру, хоч і меншу, але двокімнатну, щоб нам двом було зручно.
Про тата вона і не згадувала. Власне, тому ми й переїхали, бо мама хотіла забути про колишнього і не згадувати.
Але сумувала мама не довго. Вже через три роки вона привела до мене на знайомство Ярослава. Я в той час закінчувала школу і думала, куди ж поступати дальше.
Я раділа за маму, бо окрім того, що вона менше чіплялася до мене, вона ще й переїхала до нового чоловіка. Квартира була в моєму розпорядженні.
Після школи я взяла рік “відгулу”, бо не могла оприділитись, ким хочу стати. І власне в цей час мама і повідомила мені, що вони з Ярославом чекають дитину.
Я була не в собі. Як на мене, приводити дитя на світ після 45 років, це смішно. Мамі вже про онуків потрібно думати, а не про підгузки.
Я тоді була на маму розлючена, ось і наговорила різних небилиць.
Я думала, вона мене зрозуміє, але мама за ці слова сильно образилась.
Я також, щоб показати, що не жартую, сказала, що вона мені більше не мама, спакувала чемодан і поїхала жалітися до тата, який мене не дуже був радий бачити, бо в нього своє життя і також нова дружина.
У Вінниці я не мала де жити. Тато ж жив у нової дружини. Ось я й почала надзвонювати мамі, щоб продала квартиру, в якій моя частка і віддала мені гроші.
Це, мабуть, остаточно розірвало з нею зв’язки.
Мама зробила, як я хотіла. Гроші були в мене на руках і я могла у Вінниці придбати однокімнатну квартиру, але я цього не зробила, спустивши їх на вітер. Трохи я потратила на курси, бо так і ніде не вступила, а решту на гарне життя, яке тривало не довго.
Ні татові ні мамі не було до мене діла. Вони жили своїм новим життям, в якому місця для мене не було.
Я живу на орендованій квартирі, переїхала до Києва, працюю майстром манікюру. З мамою ми не бачилися довгий час, поки я не дізналася, що вона дуже добре стоїть на ногах.
Цей Ярослав відкрив гарний бізнес, в який взяв і мою маму. В них свій будинок, гарне подвір’я і синочок, мій трирічний братик.
Мені дуже соромно і самотньо. Я вважаю, що життя вже мене наказало. Я б дуже хотіла помиритися з мамою, але не впевнена, що після моїх слів сказаних їй, вона коли-небудь мене пробачить.
Як мені бути? Як випросити в мами прощення?
Автор – КАРАМЕЛЬКА
Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
