fbpx
життєві історії
Вже чотири роки я заміжня, чоловік старший за мене аж на 9 років. Живемо у моїй квартирі, прописаний, але він ні копійки своєї в неї не вкладає! А ремонт дуже потрібен: квартира стара. І гараж тато мій йому надав, і все йому дали, прийшов на готове. А він ще й допомагає при кожній можливості матері й молодшому брату, яким він не потрібен!

Вже чотири роки я заміжня, чоловік старший за мене аж на 9 років. Живемо у моїй квартирі, прописаний, але він ні копійки своєї в неї не вкладає! А ремонт дуже потрібен: квартира стара. І гараж тато мій йому надав, і все йому дали, прийшов на готове. А він ще й допомагає при кожній можливості матері й молодшому брату, яким він не потрібен!

Життя у чоловіка складалорся без підтримки батьків, вони його відфутболили з дому ще у 16 років з невеликою сумою грошей в кишені. Він поїхав у Київ, вступив до інституту і йому надали гуртожиток.

Той час для нього було вкрай важким: Сашко пройшов і голод, і холод, періодично грошей катастрофічно не вистачало. А мати й батько про нього навіть і не згадували. мати після розлучення з батьком влаштовувала своє особисте життя в своєму райцентрі і виконувала роль матері для двох менших Сашкових братів.

У Києві Сашко вперше одружився, народилася донька. Вони з дружиною багато працювали, щоб прожити.

Але шлюб мого чоловіка з першою дружиною  розпався, оскільки дружина виявилася дуже хитрою і корисливою. Він повернувся у рідне місто до батьків, і тут ми познайомилися. Почали зустрічатися, і у мене було враження, що жив він на то йчас у колеги по роботі.

На той момент його мати купила трикімнатну квартиру. Але там ніхто з її синів не прописаний. Середнього сина дружина прописала у своїй квартирі. Я Олександра. після того, як ми розписалися, теж прописала у своїй квартирі.

І ось у чому, власне, суть питання. Є категорія чоловіків, які у всіх світових бідах, у своїх проблемах звинувачують жінку. мій Сашко – саме з таких, як виявилося. Олександр працює менеджером з продажу, робота нервова, напружена, і я розумію, що він постійно нервує і тому веде себе часом неадекватно.

Раніше я намагалася згладити цю ситуацію, а зараз мені вже стало дійсно складно. Ну от приклад: я просто сиджу на нього дивлюся, він різко обертається і відразу нападає: «Що дивишся незадоволеним поглядом?», або ще щось колюче може сказати. Хоча я просто на нього дивилася! Він мене не чує, ніколи мене ні в чому не підтримував, коли мені дійсно потрібна була його підтримка і сильне плече, і я ночами рюмсала, він спав і хропів!

Він навіть відмовляв мене народжувати, я тоді якраз не працювала, знайшла тимчасовий підробіток – підлогу у супермаркеті мити. І тут дізналася, що чекаю дитинку. Я і сама була в сум’ятті щодо дитини. Благо, я одумалася і вирішила зберегти маленьку. Ось тільки в Небесній Канцелярії вирішили інакше, і я не виносила.

І ви уявляєте – Сашко зрадів! Зрадів, але що я до цього вислухала! Що народжувати не треба, бо я мало заробляю; і не вийшло з дитиною теж з моєї вини – не береглася, як слід.

Мій чоловік не враховує той факт, що живе вже ось кілька років на моїй території, при цьому ні копійки не вкладаючи в житло. А ремонт дуже потрібен: квартира стара. І гараж тато мій йому надав, і все йому дали, прийшов на готове. А він ще й допомагає при кожній можливості матері й молодшому брату, яким він не потрібен!

Мені дуже прикро від такого нашого сіменйного життя. Сашкові завжди всього мало. а я – не така. Зараз, коли він вип’є, а це майже щовечора, то починаються розмови «Я поїду від тебе до батьків» (А він їм зовсім не потрібен!).

Я практично зовсім перестала розмовляти з чоловіком. Бо поговорити він любить, але чує тільки себе, тільки я почну говорити, він різко мене обриває і не чує. І як після всього з ним говорити взагалі? Слухаю його, і киваю головою, створюю видимість, що цікаво… Можливо, я теж в чомусь винна, але, чесно, не знаю, в чому.

Просто з його боку це понад егоїзм, такого я ще не зустрічала. У всьому і завжди у нього винна інша людина, навіть по відношенню до першої дружині. Підкажіть як себе вести в моїй ситуації, чи варто розлучатися?

Але ж і мені вже не двадцять, а 33, чи знайду когось потім? А так хочеться нормальної родини і дітей…

Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!

You cannot copy content of this page

facebook