Вже декілька днів дочка не бере слухавку, бо образилась. Скільки б добра не зробив, все рівно будеш поганою, так і в моєму випадку. – Мамо, ввійди в наше становище! До школи тиждень залишився, а ти нам таку капость підсунула! – А я вважаю, що маю право і на особисте життя. Замість того, щоб сказати – дякую, мамо, ти нас так виручила. До глибини душі образливо. Рідна донька називається!
– Я все літо з онуком на дачі просиділа! – розповідає п’ятдесятилітня Олена Анатолівна. – З середини червня і майже до кінця серпня! Все, насиділась, втомилася. У суботу телефоную дочці, кажу – знаєте що, дорогі мої, пора і честь знати. Завтра забирайте дитину. У мене вже купа справ назбиралося в місті… А вона мені заявляє – ми розраховували, що ти, мовляв, до вересня з Вадимом посидиш, нам його нікуди дівати!
У дочки Олени Анатолівни, Віри, іпотека, вони з чоловіком багато працюють. Зарплату Віри – вона трохи менше – повністю відносять до банку, на зарплату чоловіка живуть утрьох, тому не шикують.
Їх синові Вадиму майже сім, цього року він йде в школу. На перший шкільний тиждень Віра бере на роботі відпустку, потім відкриється ГПД, і Вадим до вечора буде там.
Віра сподівається, що вечорами зможе забирати сина сама – точно так само, як забирала з садка. До першого вересня все готове: новенький ранець, зошити з ручками, костюм з жилеткою, фізкультурна форма…
І тільки Віра розслабилася, що все начебто більш-менш нормально, все владналося і визначилося – як несподівано на останній тиждень серпня встала на диби бабуся.
Забирайте, мовляв, дитину, у мене справи, я втомилася і взагалі, нікому нічим не зобов’язана.
– Я вам і так добре допомогла, скажіть дякую! – каже Олена Анатолівна дочці. – Все літо ви проблем не знали! А тепер мені ніколи. Мені треба сходити субсидію продовжити, постригтися, до лікаря записатися вже, нарешті. Квартиру привести в порядок, зробити генеральне прибирання, вікна помити, штори випрати. З дитиною все це робити проблематично!
– Мамо, ну почекай трохи, залишився тиждень! – ледь не плаче Віра. – Потім і прибереш, і пострижешся, і все зробиш, що треба. Субсидію продовжити я тобі допоможу, в інтернеті подамо заяву. До лікаря на пару днів пізніше сходиш. Ти мене теж зрозумій, куди мені зараз дитину дівати? На роботу з собою брати? Хто мені дозволить?
– Так це ваша дитина – і ваші турботи! – стоїть на своєму бабуся. – Звідки я знаю, куди ви його дінете. Я сиділа з ним, поки могла, зараз – все! Більше не можу! Придумуйте щось ще! Наймайте няню, відпрошуйтеся, нехай чоловік твій відпустку бере. Це ваші проблеми!
Бабуся уперлася і на поступки не йде.
– Ні, ну це взагалі нормально? – злиться на матір Віра. – Дитячий сад… На рівному місці влаштувала всім цирк, як так можна! Адже ми розраховували, що дитина у нас до вересня влаштована, а тут! Няню, каже, наймайте! Наче знайти няню – це справа одного дня! Відпрошуйтеся! Відпроситися на годину можна, але не на тиждень ж…
За словами Віри, це в маминому репертуарі – завередувати, поставити всіх в абсолютно безглузде становище, змусити просити і в підсумку все одно відмовити. Подібне вже було: мама погоджувалася посидіти з онуком, і навіть сиділа, а потім під кінець викидала щось подібне.
– Були б якісь термінові причини повернути дитину – хвороба там, наприклад, або потоп в квартирі – ніхто б і слова не сказав! – каже Віра. – Але коли раптом людині закортіло підстригтися – це взагалі за гранню!
Віра серйозно ображена на матір – вона вважає, що так не робиться, це просто шкідництво якесь. Ну так, з одного боку, бабуся сидіти з онуком не зобов’язана. Але мама ж погодилася сама, ніхто не заставляв!
Відсиділа два з половиною місяці, все літо – звичайно, допомогла колосально. І зовсім незрозуміло, чому не можна потерпіти ще кілька днів? Чому треба поставити дітей в складне становище, змусити судорожно кидатися, нервувати, шукати вихід?
І так в житті досить проблем, щоб ще створювати їх своїм дітям штучно.
– Звичайно, ми викрутимось! – каже Віра. – На пару днів чоловік візьме роботу додому, потім посидить мама моєї подруги, а в п’ятницю, може бути, у мене вийде відпроситися… Але з мамою я тепер взагалі не хочу мати ніяких справ. Просто не хочу. Вона мене сильно підвела… З такою мамою і ворогів не треба!
– Дочка слухавку не бере – це замість подяки, мабуть, за те, що я з її дитиною все літо сиділа! – скаржиться Олена Анатолівна. – Ось так! А я вже давно зрозуміла – скільки не допомагай, хоч гопки скачи – все одно хорошим не будеш. Знайде, за що образитися.
А ви згодні з тим, що дочка в даному випадку повинна сказати матері дякую і не ображатися?
Чи “з такою матір’ю і ворогів не треба”?
Фото ілюстративне – pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
