fbpx

Вже майже два роки свекри живуть з нами, і я не можу не помічати їхніх недоліків, особливо свекрових. Він дуже дивна людина, і ці дивацтва приємними не назвеш. Минулого року свекри переїхали до нас на зиму і так і залишилися. Місце у нас дозволяє, адже ми з чоловіком і трьома дітьми живемо у великому приватному будинку. Купили і ремонтували ми його самі, нам ніхто не допомагав. Коли ми сидимо з ним за одним столом, свекор завжди починає заглядати в чужі тарілки, порівнювати, скільки кому поклали їжі, дивиться і коментує, скільки з’їли мої діти. І взагалі тема їжі у нього на першому місці. В житті головне – щоб поїсти, до того ж смачненько. В Бориса Вікторовича, якщо смачненьке, значить треба з’їсти нишком від нас, від нашої родини

Вже майже два роки свекри живуть з нами, і я не можу не помічати їхніх недоліків, особливо свекрових. Він дуже дивна людина, і ці дивацтва приємними не назвеш.

Минулого року свекри переїхали до нас на зиму і так і залишилися. Місце у нас дозволяє, адже ми з чоловіком і трьома дітьми живемо у великому приватному будинку. Купили і ремонтували ми його самі, нам ніхто не допомагав. Адже у мене тільки мама і сестра в іншій області, а у Микити батьки завжди жили тільки для себе.

Коли ми сидимо з ним за одним столом, свекор завжди починає заглядати в чужі тарілки, порівнювати, скільки кому поклали їжі, дивиться і коментує, скільки з’їли мої діти. І взагалі тема їжі у нього на першому місці. В житті головне – щоб поїсти, до того ж смачненько.

У моїй батьківській хаті так не було. Якщо було щось смачненьке, чекали на всю родину, сідали всі разом. А в Бориса Вікторовича, якщо смачненьке, значить треба з’їсти нишком від нас, від нашої родини. І зараз я змушена стежити, щоб моїм дітям хоч щось смачне залишилося.

Я не перебільшую, повірте! Деколи діти прибігали до мене в сльозах, бо зникли йогурти, цукерки, фрукти чи ще щось, не раз відмовлялися сидіти за одним столом з дідом. Усі ці переживання я приховувала від чоловіка. Але одного разу я не витримала і все розповіла Микиті.

І ви знаєте, мені стало легше. Чоловік мене підтримав, сказав, що з таким батьком він живе вже 40 років. Ось так і живемо, мені не затишно у власній оселі. Свекруха чоловіка у всьому підтримує, слова йому не скаже проти.

Я дуже розчарована у цих людях, хоча й вдячна їм за чудового чоловіка. Мені не зручно перед чоловіком, що я не ставлюся до його батьків так само позитивно, як він до моєї мами. Але в мене мама далеко, бачимося дуже рідко.

Я хотіла б розібратися в цьому, як мені відпустити цю ситуацію, не помічати всіх недоліків свекра? Як мені навчитися жити з цим, адже не спілкуватися не вийде – ми в одному домі. Мій чоловік єдиний син, і свекрів доглядати нам. Це наша відповідальність.

Я кажу “наша”, адже ми сім’я, і якщо би щось сталося з моєю матір’ю, чоловік би не залишився осторонь. Дякую за увагу і прошу добрих порад у моїй ситуації!

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

You cannot copy content of this page