Вже немає сил приймати гостей, але родчі із села не знають міри, їдуть і їдуть. Звісно ж, без попередження.
Підтримувати добрі стосунки з близькими людьми – це чудово, я так завжди вважала.
Але не дуже приємно, коли недоброзичливі, а часом і малознайомі зухвалі родичі вирішують відвідати. Звісно ж, без попередження.
Наша столична квартира перетворилася на безкоштовний хостел для численних родичів, досить нахабних, треба сказати.
У їхньому селі, яке недавно звільнили, зараз розруха, але щось робити самі для благоустрою вони не хочуть, чекають від влади допомоги і їдуть до нас провести час.
Інші би вказали їм давно на двері, але ми не можемо, люди стільки пережили!
Але родичі чоловіка, здається, тільки раді нашому невмінню сказати “ні”. Їдуть і їдуть, навіть не попереджаючи!
Своїх родичів – двоюрідну сестру з чоловіком і двома дітьми – мій чоловік Богдан не любить і ніколи не любив. Вони завжди здавались йому безпардонними та малоприємними людьми.
При всьому цьому він не може позбутися нав’язливої думки: це ж рідні люди, ти не можеш з ними так вчинити, ти повинен їх любити.
І ось ми це терпимо і терпимо: приїздять без гостинців, нічого на стіл не купують, живуть по три-чотири дні…
А це ще й заявили, що зимувати у них в селі буде тяжко, умов немає. Це ж на що вони натякають, мені цікаво?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
