fbpx
життєві історії
Вже півроку не бачимо онуків, тому що Аня вважає, що ми “не заслужили”. Претензія проста – віддайте нам двокімнатну квартиру. А ми з чоловіком не збираємося через її примхи жертвувати своїм комфортом!Дочка Аня вийшла заміж близько трьох років тому. Наречений там був – обійняти і плакати. – Я думала, ви мене любите. А ви любите тільки себе! Якщо не передумаєте, то онуків більше не побачите, не заслужили! І всім буде зручно. Все одно вона колись моя буде. Що скажете?

Вже півроку не бачимо онуків, тому що Аня вважає, що ми “не заслужили”. Претензія проста – віддайте нам двокімнатну квартиру. А ми з чоловіком не збираємося через її примхи жертвувати своїм комфортом!

Дочка Аня вийшла заміж близько трьох років тому. Наречений там був – обійняти і плакати. Ні досвіду роботи, ні уявлень про життя, ні якихось корисних навичок в руках. Зате понтів і планів – на три вагони. Наша Аня хоча б з вищою освітою, хоч якась професія в руках, хоч щось вміє. А цей Герман вчора блогер, сьогодні фотограф, завтра дизайнер.

Вже як ми з чоловіком її відмовляли від весілля! Хочете жити – живіть, але розписуватися поспішати навіщо? Але що ви, там же любов, яка один раз і на все життя трапляється! Ну добре, справили їм весілля, свати допомогли. Ось дивно як, батьки нормальні пристойні люди, а діти, що наша зірочка, що чоловічок її, не приший кобилі хвіст.

Ми молодих пустили в бабусину однушку, свати зробили там ремонт, чого би не жити так не радіти? Тільки працювати не хотіли толком ні він, ні вона. Якісь проекти, якісь стартапи, а потім бігають грошей по батькам клянчити. Чоловік вже мій розізлився, сказав, що у дочки є чоловік, ось нехай він її і забезпечує. Але я все одно потайки грошики давала Ані. Болить же душа за цих двох.

Коли нам дітки сказали, що чекають дитину, у всіх були змішані почуття. З одного боку, дітки це радість, онуків же хотілося. З іншого – вони себе прогодувати не можуть, які їм діти?! Але зять себе і усіх запевняв гаряче, що заради дитини буде вагони розвантажувати, але у малого буде все найкраще.

Герман насправді влаштувався в якусь контору, почав отримувати стабільну зарплату, копійчану, звичайно, зате регулярно. Мені якось навіть спокійніше стало. Ще б наша красуня куди влаштувалася до декрету, взагалі чудесно було б. Але Аня все скакала з місце на місце і розумних порад не слухала.

Ми зі сватами порадилися, розподілили, хто що купить для ляльки. Мама ж з татом самі з води на кефір тільки перебиватися можуть. Якби не допомога одних та інших батьків, так і ласти б уже склеїли від того, що їсти нічого.

Як дізналися, що буде дівчинка, все купили, привезли, допомогли зібрати. Діти задоволені були, тільки зять червоний ходив, від сорому, напевно, усвідомив, що діти – це дуже затратно. До того моменту, як Аня поїхала народжувати, вдома вже стояла все меблі, шафа ломився від одежинок, на балконі чекала коляска.

Народила вона дівчинку Міланку. Ой, скільки щастя було, скільки радості! Як їх з лікарні привезли, ми зі сватами приходили, допомагали, вчили правильно тримати, годувати, носити, купати. Начебто швидко вчилися молоді батьки. Як зрозуміли, що вони без нас впораються, почали приходити рідше, нехай самі живуть. Треба будуть поради, запитають.

Зятя підвищили,  отримувати вже трохи більше, не тільки на їжу. Мені здавалося, що Герман взагалі подорослішав, став серйозніше після народження дочки. Наша Аня теж трохи заспокоїлася, вона ж тепер мама. Уже всі видихнули, діти почали серйозно сприймати свій шлюб, порозумнішали, легковажність з них вивітрилася. Раділи ми, та, мабуть, наврочили.

Внучці було півтора року, коли нам оголосили про ще одну дитину. Я була проти. По-перше, у мене у сестри погодки і їй було дуже важко, ми там всією сім’єю допомагали. По-друге, дочка знову ні на яку роботу не влаштується, а це ні стажу, ні виплат. По-третє, у них однокімнатна, куди там другу дитину в таких умовах?

Я чесно Ані виклала всі свої аргументи, що не на часі зараз. Вона сказала, що я все бачу в чорних тонах.

– Ну у нас же буде виплата за дитину, додамо з вашою допомогою і пустимо на іпотеку. А далі якось розберемося. Однокімнатну будемо в оренду, а потім хтось із вас на пенсію піде, з онуками буде сидіти, а ми з чоловіком будемо працювати.

Ось як у неї все просто виходить! У мене, наприклад, в плани не входило на пенсії постійно з онуками сидіти. У свахи, швидше за все, теж. Та й іпотеку їм ніхто з таким рівнем доходу не схвалить. На мої слова Аня закотила очі і пішла, сказавши, що тоді вони розберуться без нас. З першою дитиною і житлом щось не розібралися самі!

Сваха при розмові з Германом теж отримала “не стручайтеся не в свою справу” і вирішила відстати. Ми поговорили, вирішили, що ми зробили все, що було в наших силах, а далі нехай самі. Ні, ми іноді будемо допомагати, але впрягатися так, як було раніше, ні.

Так і зробили. Молоді жили, як жили, ми займалися своїми справами. Зрештою, одяг для малюка у них є, коляска є, а інше нехай самі купують. Я запитала, що ми можемо подарувати малюкові, Аня відповіла, що нічого не треба. Я подумала, що вони самі все вже купили, молодці які. Але не вгадала, і з’ясувалося це вже після народження другого маляти.

Приїхали додому, а там як стояло одна ліжечко, так і стоїть.

– А у вас як діти спати будуть? Друге ліжечко де? – звернулася я до зятя. Герман щось промимрив і пішов в кухню, повертаюся до дочки з тим же запитанням.

– Ну старша буде з нами спати, а сина покладемо в ліжечко, – знизала плечима Аня.

– Так незручно ж усім, – здивувалася свати. – Треба було ліжечко окреме купити, щоб ніхто нікому не заважав.

– Ось і купили б, раз такі розумні, а у нас зайвих грошей немає, – відказала зло дочка. Так незручно перед сватами стало. Я Ані потім висловила, що у них запитували, що малюкові подарувати, і що вона відповіла, мовляв, нічого не треба.

– А самим збагнути, здогадатися ніяк? У нас тільки Герман працює, а я вдома з немовлям, звідки у нас гроші? Або вам подобається, коли ми принижуємося і просимо?

Я свою дочку не впізнавала. Якась істерична особа, якій всі повинні з якоїсь радості. Не сказала я їй нічого, зуби зціпила і ми з чоловіком пішли. Я зареклася туди ходити, поки не покличуть. А то знову винною в чомусь буду.

Покликали нас десь через півроку, на день народження внучки. Прийшли з подарунками, як і годиться.

Молоді стіл ніби як накрили. Свати приїхати не змогли, прихворіли. Я звернула увагу, що друге ліжечко так і не з’явилося, але вирішила нічого не говорити. Починалося все як завжди, привітали іменинницю, сказали тост, повозилися з онуком. Потім донька ніби ненароком почала тему, як їм тут тісно в однушці вчотирьох.

– Малюки так швидко ростуть, скоро не розвернутися буде. А у нас же хлопчик і дівчинка. Ніяк не збагну, як бути. Іпотеку Герману не схвалили, дохід не той, – зітхала Аня, а я внутрішньо напружилася, адже не просто так такі розмови. – Ми ось що подумали… Може, ви з нами квартирами поміняєтеся? Ви в однушку, а ми у вашу двушку. І всім буде зручно. Все одно вона колись моя буде. Що скажете?

– Скажемо – ні, – я навіть не думала над відповіддю. – У нас з батьком вже усталені звички і розпорядок життя. Я спати лягаю пізно, люблю подивитися телевізор, тато не може спати під нього. А він рано вранці звик радіо слухати і гімнастику робити. Тому ми спимо по різних кімнатах, щоб ніхто нікому не заважав. Та й до своєї квартири я звикла, змінювати її під старість років не збираюся. Я тобі казала, щоб ви подумали, але ти заявила, що ви розберетеся. Ось і розбирайтеся.

Аня підскочила з місця і заявила, що тоді бачити вона нас не хоче.

– Я думала, ви мене любите. А ви любите тільки себе! Якщо не передумаєте, то онуків більше не побачите, не заслужили!

Чоловік хотів щось їй відповісти, але я не дала. Ми зібралися і пішли. Виховали донечку, нічого сказати. Але йти на уступки ми не збираємося, навіть на благо власним онукам.

Аня періодично дзвонить і питає, чи не передумали ми, але наша відповідь незмінна. А чоловік все дужче злиться. Квартира, в якій живуть молоді, записана на нього, це квартира його мами. Молоді чомусь про це забули. І перший порив чоловіка був – викинути сімейство дочки з квартири, щоб наступного разу думала, що і кому говорить. Сказав, що під оренду її пустимо і подорожувати на ті гроші будемо частіше. Але я відмовила.

Поки мені вдається стримувати пориви чоловіка, але скоро він зробить по-своєму. Якщо Аня не одумається, їм з Германом буде дуже і дуже важко.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page