fbpx

Вже скоро тиждень мине з Великодня. А я відійти ніяк не можу від “святкування” у сина й невістки. Тому дуже хочу вам розповісти, бо досі не можу заспокоїтися. Можливо, ви знайдете для мене потрібні слова підтримки, як мені тапке прийняти і не перейматися, бо у мене не виходить. Син виїхав у Франківськ, там купив квартиру і одружився. Почалося з того, що паски я в суботу пекла сама, бо вони в п’ятницю увечері син і невістка були на дні народженні і встали у суботу по обіді. Оксана лиш крашанки під моїм керівництвом в цибульнику зробила, і то не охоче, сказала, що продаються вже фарбовані і можна не витрачати на це час. І в п’ятницю і в суботу Даня й Оксана їли все, що хотіли, не дотримуючись жодного посту. А в суботу вони взагалі пішли увечері в кіно. Про те, що до дітей мають прийти друзі, я знала. Прийшли батьки похресника мого Дані, а саму дитину залишили зі своїми батьками. Компанія розташувалася у більшій кімнаті з закусками, моїми пасочками і червоненьким. І дістали – ви ніколи не повірите, що

Вже скоро тиждень мине з Великодня. А я відійти ніяк не можу від “святкування” у сина й невістки. Тому дуже хочу вам розповісти, бо досі не можу заспокоїтися. Можливо, ви знайдете для мене потрібні слова підтримки, як мені тапке прийняти і не перейматися, бо у мене не виходить.

Я людина літня, з села. У наших родинах – моїй і чоловіковій – дуже шанувалися наші традиції. А Великдень – взагалі святе свято, до якого ретельно готувалися, дотримуючись всіх правил. Постилися, з п’ятниці нічого не їли, йшли на всю ніч в храм, готували всі належні страви.

Бабусі і мама навчили мене пекти смачні паски і робити справжні писанки. І я мріяла, як своїх майбутніх дітей і онуків теж буду цьому навчати, передавати наші знання й традиції роду далі, наступним поколінням.

Нам з чоловіком Бог довго не посилав діточок. Ми молилися, ходили у церкву, їздили по святиням України. І в 41 рік я нарешті стала мамою сина. Які ми з чоловіком були щасливі! Ми всю душу вклали у нашого Данила.

Син виріс розумною, цілеспрямованою, вдячною людиною. Я думаю, мій чоловік з неба пишається нашим сином. Ось тільки зараз не все так прекрасно.

Трохи менше року тому у 34 роки мій Даня одружився. Живе він давно вже не в нашому селі, бо навчався у Франківську в університеті, там залишився працювати, купив власну квартиру, одружився з міською дівчиною.

Оксана наче людина хороша, але зразу видно, що не наша, не має в ній знаєте отієї нашої української хазяйновитості, працьовитості, любові до землі й домашнього затишку.

Звичайно, я би бажала сину трохи іншої обраниці, але кохання є кохання, нічого не вдієш, і я прийняла вибір сина. Розписалися вони тихо і стали жити в місті в квартирі Данила.

Я до них не їжджу часто, бо не з таких свекрух, які життя дітям псують. Але на Великодні вихідні вони самі мене запросили, щоб я не сиділа сама, і я дуже зраділа!

Намалювала я собі ідеальну картину, як ми  з невісточкою разом усе готуємо, вранці йдемо в церкву, освячуємо пасочки і крашанки, повертаємося додому, молимося, снідаємо. Намалювала – і поїхала до дітей в п’ятницю зранку, аби все встигнути.

Почалося з того, що паски я в суботу пекла сама, бо вони в п’ятницю увечері син і невістка були на дні народженні і встали у суботу по обіді. Оксана лиш крашанки під моїм керівництвом в цибульнику зробила, і то не охоче, сказала, що продаються вже фарбовані і можна не витрачати на це час.

Не варто навіть казати про те, що і в п’ятницю і в суботу Даня й Оксана їли все, що хотіли, не дотримуючись жодного посту. А в суботу вони взагалі пішли увечері в кіно. Мені теж пропонували, але це не припустимо. Якщо я не можу вплинути на них, то принаймні участі в цьому брати не збираюся.

З кіно прийшли вони досить пізно, бо вечеряли в кафе сушами тими модними. І невістка вранці воліла спати. а не йти зі мною в храм. Я прийшла з освяченими пасочками і іншими продуктами, і ось тут тут вони прийшли снідати разом зі мною.

Потім ми всі вийшли прогуляти парком, випити кави. Але для мене великдень вже був зіпсований, настрою ніякого світлого я не мала. А увечері сталося взагалі таке, що ні в які ворота, я оговтатися не можу.

Про те, що до дітей мають прийти друзі, я знала. Прийшли батьки похресника мого Дані, а саму дитину залишили зі своїми батьками.

Компанія розташувалася у більшій кімнаті з закусками, моїми пасочками і червоненьким. І дістали – ви ніколи не повірите, що! І почали грати, ось просто – грати в карти.

Ці посиденьки за грою тривали весь вечір, до ночі майже. Потім гості на таксі поїхали додому. А зранку поїхала я. Люди, ну грати в карти у Великдень – це вже занадто, перегиб усіх палиць.

Знаєте, я не хочу вносити смути в родину сина, тому не говорила ані слова. просто попрощалася і поїхала. І зареклася їздити до сина й невістки на свята. Ось присягаюся вам!

І ось вже скоро тиждень мине з Великодня, а я відійти ніяк не можу від “святкування” у сина й невістки. Тому дуже хочу вам розповісти, бо досі не можу заспокоїтися. Можливо, ви знайдете для мене потрібні слова підтримки, як мені тапке прийняти і не перейматися, бо у мене не виходить ну ніяк!

Всім дякую за увагу й думки.

З повагою, Олена Петрівна.

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

You cannot copy content of this page