fbpx
життєві історії
Вже три роки ми з чоловіком Валерієм живемо під одним дахом з моєю мамою і бабусею, на їхньому повному забезпеченні. За цей час, що ми одружені, Валера не дав мені грошей ні на одяг, ні на їжу в наш будинок, ні на кишенькові витрати. Так, отримує він зараз небагато, але тисяч 10 гривень на місяць нього виходить. Тим більше, якби він витрачав їх на себе, але ж ні його одягає теж моя мама за свої гроші. А от мої свекри зайняли дуже зручну для них позицію – “моя хата з краю, нічого не знаю”, або “живіть як хочете, але допомоги не просіть”. Вони взагалі не цікавляться нашим життям! Де їхня совість?? Недавно, коли ми були в гостях у свекрів, приїхали повечеряти, щоб не їсти лиш за рахунок моєї мами й бабусі, я не витримала

Вже три роки ми з чоловіком Валерієм живемо під одним дахом з моєю мамою і бабусею, на їхньому повному забезпеченні. За цей час, що ми одружені, Валера не дав мені грошей ні на одяг, ні на їжу в наш будинок, ні на кишенькові витрати.

Так, отримує він зараз небагато, але тисяч 10 гривень на місяць нього виходить. Тим більше, якби він витрачав їх на себе, але ж ні його одягає теж моя мама за свої гроші.

А от мої свекри зайняли дуже зручну для них позицію – “моя хата з краю, нічого не знаю”, або “живіть як хочете, але допомоги не просіть”. Вони взагалі не цікавляться нашим життям! Де їхня совість??

Та мало того, його батько вирішує за мого чоловіка, ким  де Валері працювати, як стригтися, як одягатися. Завжди насідає своїми порадами. Недавно, коли ми були в гостях у свекрів, приїхали повечеряти, щоб не їсти лиш за рахунок моєї мами й бабусі, я не витримала і запитала у свекра:

“Чому ви так категорично кажете, що мій чоловік працюватиме тільки в тій-то сфері, а ні в якій іншій. Адже життя може повернути зовсім інакше?”

А він мені у відповідь:

“Ти йому хто така, щоб вирішувати? А я батько!”

Мені так прикро стало, а Валера за мене навіть не заступився, а навпаки ще й перед батьком на мене голос підвищив, поставив на місце. так би мовити. Потім я йому сказала: “Усе, поїхали додому”, і тут він мені відповів “Їдь сама”.

І за всі роки нашого знайомства і життя в шлюбі Валера жодного разу не став на мою строну, не прийняв мою позицію, ніколи мене не підтримає, тільки завжди мене робить винною, а сам сидить і у вус не дує. У побуті мені не допомагає, хоч я і не змушую його багато робити, тільки якісь дрібниці.

Ну ось наприклад, ми поїли, я йому все подала на стіл, прибрала за ним. Кажу потім: “Зітри зі столу а я помию посуд.” А у відповідь я чую “А що, ти сама не можеш?”.

Моє терпіння у всьому добігає кінця, але я навіть не знаю, що і робити. Шкода витраченого часу, і не сказати, що він мене зовсім не любить, але й особливого кохання, тепла й турботи Валери я не відчуваю. Допоможіть порадою, як мені вчинити.

Як пояснити йому та його батькам, що він уже великий хлопчик і робити все так, як скаже тато з мамою, не треба. Що потрібно Валері дбати про сім’ю, яку він створив, радитися зі своєю дружиною і приймати рішення з дружиною, а не з батьками? Останнім часом Валера все частіше про дитинку говорить, але я не відчуваю його готовності стати батьком.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, авторське.

You cannot copy content of this page