Ми з Вікторією познайомились ще в університеті. Як зараз пам’ятаю цей день: грудень у самому розпалі, нас зібрали, аби детально обговорити майбутній передноворічний виступ.
Я, як завжди, спізнився на п’ять хвилин, тож якраз прийшов у розпал суперечок щодо оренди костюмів. У будь-який інший день я б відразу вклинився в розмову і обов’язково почав би генерувати блискучі ідеї, але не сьогодні.
Сьогодні я вперше побачив її, і всі мої думки просто зникли. Ніяких тобі жартів, ніяких шпильок у бік хлопців зі спортивного сектору. Здавалося, від колишнього мене залишилася тільки безглузда усмішка і широко розплющені очі, які дивилися на прекрасну незнайомку.
Після наради мені якось удалося опанувати себе і підійти познайомитися. І хоча я поводився як якийсь школяр, на мій величезний подив, Віка з інтересом відреагувала на пропозицію прогулятися після занять.
З того дня ми були практично нерозлучні. Виявилося, що у нас дуже багато спільного, і тому ми швидко стали близькими друзями, а через півтора роки навіть парою. Взаємини наші розвивалися так само стрімко та легко, як і дружба. Тож ми швидко визначилися з нашим спільним майбутнім.
Через кілька місяців після вручення дипломів я зробив Вікторії пропозицію і вона погодилася. На той момент я був на сьомому небі від щастя. Так і почалася історія нашого із дружиною сімейного життя.
За 17 років, які ми прожили у шлюбі, у нас трапилося багато всього. Ми встигли виховати двох прекрасних синів і придбали й облаштували власне затишне гніздечко.
Побут у нас завжди був налагоджений, домашні обов’язки поділені порівну, якісь непорозуміння швидко вирішувалися, бо головними правилами нашої родини були порозуміння та підтримка.
Щодня я все більше усвідомлював те, що Вікторія – жінка всього мого життя і я не смію її втратити. А тим часом, життя йшло своєю чергою і виявилося, що подружнє життя моїх друзів було аж ніяк не таким безхмарним, як моє.
Тож усі вони потихеньку почали розлучатися, і чоловічі посиденьки плавно перейшли в розряд холостяцьких вечірок. І хоча спочатку я був впевнений, що це аж ніяк не позначиться на моєму житті, в результаті ця ситуація дуже вплинула на мене.
На одному з таких посиденьок я зустрів Наталку і геть-чисто втратив голову. Це не була закоханість, скоріше просто якесь тяжіння, бажання урізноманітнити своє життя чи щось подібне. Водночас у сімейному житті почалися проблеми.
Ми з Вікторією почали все частіше сперечатися і з’ясовувати стосунки, а я замість того, щоб узяти все в свої руки і залагодити наші негаразди, просто втікав в обійми нової подруги.
Зрештою, все обернулося тим, що я вирішив піти з дому і жити з Наталею. І бачить Бог, це було найнеправильнішим рішенням у моєму житті! Через рік спільного життя з новою обраницею я усвідомив, що вона для мене зовсім чужа людина.
Якщо раніше я бачив Наталку як рятівницю, то зараз розумів, що живу зі звичайною жінкою-споживачем. З побутовими питаннями мені завжди доводилося давати собі раду самому. Втім, як і з фінансовими. Про мене Наталка зовсім не піклується.
Зрештою я зрозумів, яку фатальну помилку зробив. Але вже запізно. Дружина нізащо не пробачить мені такої зради. Та й сам я вже ніколи не пробачу собі. Навіть не знаю, що мені тепер робити. Просити вибачення у дружини я не посмію, а залишатися з цією пустушкою немає жодного сенсу.
Пишу зараз це, і сльози самі навертаються на очі. Навіть не знаю, навіщо вирішив поділитись своєю історією, напевно, щоб інші не повторювали моїх помилок. а як жити самому далі – не знаю.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.