fbpx
життєві історії
Я б ніколи не подумала, що в цій країні навіть небагаті сім’ї можуть дозволити собі хатню робітницю. Але як виявилося – можуть, така помічниця є в родині моєї подруги, яка дала нам з дітьми прихисток. Відразу зрозуміло, що хорошого ставлення вони тут не бачать. Сумно. Але найкумедніший останній пункт, ну і вечеря о такій годині

Я б ніколи не подумала, що в цій країні навіть небагаті сім’ї можуть дозволити собі хатню робітницю. Але як виявилося – можуть, така помічниця є в родині моєї подруги, яка дала нам з дітьми прихисток у Марокко.

Ми ще коли вчилися. Людмила вийшла заміж за мароканця, який вчився у нас на лікаря, і поїхала жити в його країну.

А тепер і ми тут опинилися, і двоє дітей.

Раніше я крім назви столиці та сусідства з Іспанією та Атлантичним океаном нічого не знала про Марокко.

Але за кілька місяців відкрила для себе чимало цікавих особливостей, які, напевно, вас здивують.

Переїхати до Марокко нам довелося 5 місяців тому з Харківщини. Дорога була довга, але ми її подолали.

Багато чого в цій країні мене вразило до глибини душі, а до деяких речей я поки що не змогла звикнути. І мені хочеться розповісти, в яких умовах проходять мої марокканські будні. Адже до цієї країни люди із наших країв переїжджають рідко.

Перше, що мене здивувало, так це те, що хатню робітницю може собі дозволити навіть сім’я з невеликим достатком. Людська праця тут цінується, на жаль, дуже мало, тому послуги хатньої робітниці коштують невеликих грошей.

Наприклад, моя подруга, яка живе у провінційному містечку, за допомогу по дому платить лише 200 євро на місяць. У великих містах або в багатих районах один візит домробітниці буде коштувати близько 20 євро. Сюди входить допомога і з прибиранням, і з приготуванням.

Здивувала мене і велика кількість чоловічих кафе. Вони тут буквально щокроку. І нехай жінкам сюди вхід не заборонено, але неофіційно ці заклади вважаються виключно чоловічими, так склалося у суспільстві. Та й, правду кажучи, дамі тут навряд чи буде комфортно сидіти поруч із чоловіками, які затягуються димом і дуже голосно обговорюють жінок.

Люди кажуть, що виторг таких закладів у нашому містечку не завжди перевалює навіть за 1000 євро на місяць. А найбільше виходить заробити під час футбольних матчів. Саме за цими подіями марокканські чоловіки вважають за краще стежити у кафе в компаніях однодумців.

А ось до безпритульних тварин тут ставляться погано, і це дуже засмучує. І якщо в тій же Туреччині котики, що навіть живуть на вулицях, радують доглянутим зовнішнім виглядом, то в Марокко ситуація зовсім інша.

Собаки та кішки дуже сумно виглядають. А коли намагаєшся їх нагодувати чи приголубити, вважають за краще втекти. Відразу зрозуміло, що хорошого ставлення вони тут не бачать. Сумно…

Швидкі перекушування тут шалено популярні. За сендвічами вишиковуються великі черги у будь-який час дня. Причому запивають цю їжу колою. Також у пошані у жителів Марокко мексиканські такоси – кукурудзяні коржики з м’ясом чи овочами.

Але найбільше дивує те, що марокканці люблять вечеряти опівночі. Вечеря об 11 чи 12 годині вечора – норма. А потім щиро дивуються, звідки у них проблеми зі здоров’ям та зайві кілограми.

Коли ми тільки приїхали, то я страшно дивувалася, що довкола мене багато людей, які не вміють плавати і навіть не ходять на пляж. Хоча мешкають, нагадаю, на узбережжі Атлантичного океану! А за бажанням можуть їздити у відпустку на Середземне море.

Та чоловік подруги, наприклад, вважає океан брудним, тому його у воду просто неможливо затягнути. Дивно, як люди не цінують те, що мають під боком.

Але останній пункт особливо кумедний. Хоча таке можна побачити й у нас. Люди, які мешкають біля моря, можуть роками не ходити на пляж, а бажають, наприклад, піти в ліс по гриби.

А люди, які мешкають біля лісу, нерідко грибами зовсім не цікавляться, натомість місяцями збирають гроші, щоб з’їздити на море!

Ну, ось така країна. Поки побудемо тут, а там час покаже. Звісно, дуже хочеться повернутися.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.