Я б ще так не здивувалася, якби сваха цю фразу сказала, ну місяць після весілля дітей, але ж ні, їй “свербіло” відразу після шлюбу наголосити на розлученні. Мало того, що копійки на святкування не дали, так коли ми з квартирою вирішили дітям допомогти, вони з чоловіком “руки вмили”. Мені б було соромно!
Мене так виховали мої батьки, а моїх батьків їхні батьки, що коли народжуєш дитину, то будь готовий допомогти їй у всьому, в чому знадобитися. Будь готовий забезпечити її всім, чим треба, адже вибір ми зробили самі привести на світ нову людину, а отже, вся відповідальність на нас.
І справді, коли ми з чоловіком відгуляли весілля, батьки з його та з мого боку тут же створили альянс і стали нам у всьому допомагати. Спільними зусиллями купили квартиру, автівку, допомогли навіть із меблями. І я вважаю, що це правильно. Тому, коли вийшла заміж наша дочка, ми тут же з чоловіком купили житло молодим, також допомогли з меблями, ремонтом, коли і грошима допомагали.
Проти зятя ми й слова сказати поганого не можемо. Молодий хлопець, дуже роботящий, працює, поганих звичок у нього немає. Після роботи відразу поспішає додому, дочку на руках мало не носить, любить нашу Софію дуже, та й до нас виявляє повагу. Можна сказати, ідеальний зять у нас. А от батьки його окрема тема. і не дуже приємна. Мені часом здається, що його мати взагалі щаслива, що Ігор одружився і тепер ніби вони з батьком зовсім не при справах.
Я з Ігорем не раз говорила, питала про його дитинство, юнацькі роки, він сам мені казав, що мама і батько постійно працювали, у них ніколи не було на нього часу. Дитина він в сім’ї одна і я вважаю, що вже одній дитині могли б знайти увагу. Ось наша Софія теж одна дочка в сім’ї, ми теж з батьком завжди працювали, завжди були зайняті, але Софією займалися теж, без уваги та любові її ніколи не залишали. Розуміли, що це дуже важливий атрибут взаємин у сім’ї. Зрозуміло, що не мені судити – у кожного своя життєва стежка. Але на мене, якщо ви стаєте батьками – несіть відповідальність.
Так ось, найбільше мене вивело з себе інше. Коли діти наважилися стати на рушничок щастя, я відразу зателефонувала матері Ігоря, запропонувала зустрітися, обговорити всі витрати, на що мені відповіли, що немає часу. Гаразд, я запропонувала тоді поговорити телефоном. Але й тут на мене чекало фіаско, мати Ігоря просто не брала на мене слухавку. Бог із ним, весілля ми сплатили з чоловіком самі. Думали, сваха хоча б у покупці квартири допоможе.
Так я була в подиві, коли сваха прямо на весіллі видала, мовляв, вони допоможуть грошима, а потім діти розбіжаться в різні сторони – все доньці залишиться нашій, то їм не треба. І взагалі, з чого вона взяла, що вони розбіжаться? Як можна на весіллі про таке говорити? Одним словом, і з квартирою допомагати не стали, вони взагалі вмивали руки, щоб нічого не робити. Добре, якби грошей у них не було, то вони багатші за нас. Словом, спільної мови нам ніколи не знайти — це точно.
Є такі люди – на жаль…
Фото ілюстративне
