fbpx
життєві історії
Я бачила що Микола останнім часом ходить сам не свій, але думала, що це через проблеми на роботі. Все виявилось досить банально, і геть неочікувано для мене. – Так, у мене є інша. А ти що, за стільки років так і не здогадалася? Якщо змиришся з таким життям, то прошу дуже, а ні, то двері там, – сказав чоловік. Квартира була його. Я зібравши свої та дитячі речі з’їхала того ж дня

Я бачила що Микола останнім часом ходить сам не свій, але думала, що це через проблеми на роботі. Все виявилось досить банально, і геть неочікувано для мене. – Так, у мене є інша. А ти що, за стільки років так і не здогадалася? Якщо змиришся з таким життям, то прошу дуже, а ні, то двері там, – сказав чоловік. Квартира була його. Я зібравши свої та дитячі речі з’їхала того ж дня.

***

Неприємності сипалися, як з рогу достатку. Спочатку дізналася про зраду чоловіка, і не одну. Виявилося, що він зраджував мені регулярно – натура у нього така, сказав він.

Але любить тільки мене. І він міг би пообіцяти, що зраджувати більше не буде, але це буде брехня, так що мені треба зрозуміти і прийняти. Нормально?

Я тоді мовила щось незрозуміле, наприклад, ну тоді нехай і він мене приймає… А він роздратувався і навіть підняв…, не сильно, але це була точка. Жирна така. У нашому шлюбі.

Шлюб – слово-то яке точне! Все наше сімейне життя виявилася бракованим.

Розійшлися. Ну, як розійшлися? Я забрала дитину і поїхала на орендовану квартиру. Потім поступово перевезла наші речі і залишила Миколі ключі на столі. Забавно. Але навіть в той момент він примудрявся мені зраджувати, тільки тепер він їх додому тягнув…

Перші три місяці я приходила в себе і намагалася налагодити наш побут. І тільки я більш менш вирівнялася, як наш салон розформували. Нічого страшного, люди моєї професії навіть вдома заробляють, а у мене вже свої клієнти (манікюр, педикюр). Найгірше інше.

Нас попросили з’їхати з квартири в тижневий термін – господар продав її. А знайти квартиру в нашому місті … Ні, за “дорого” їх хоч греблю гати, так, ще передоплату за 2 місяці треба внести…

Загалом, залишилися ми з Андрійком на вулиці. Сяк-так знайшла гуртожиток, але абсолютно в іншому районі. І залишилася без клієнтів. Ніхто ж не буде цілу годину тягнутися в інший кінець міста, щоб нігті попиляти…

Влаштувалася в салон поруч з будинком, тимчасово, поки співробітниця в декреті. Ну, думаю, головне клієнтів набрати, а там і дома можна (сарафанне радіо працює добре). Андрійко захворів.

Бабусь-дідусів у нас немає, залишити нікому. Я на роботі, а у самої душа розривається, як там Андрійко? У перерву, що раптово виникла, мчу додому, а у нього температура під 40… Швидка, в лікарню забрали, він плаче – мама не віддавай мене…

Через тиждень виписали, худющий … А ми в першому класі. Пропустив нові теми, прийшов зі школи і не може уроки зробити. Дві години пояснювала, а у нього як ступор. Зірвалася:

– Дістав уже! – вигукнула і…

Що рухає нами в такі моменти? Чому ми зриваємося на найдорожчих, найрідніших, хто у нас є?

Як взяти себе після таких обставин в руки?

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page