У мене було багато конфліктів з мамою, тому з 13 років я жила з бабусею. Приміром, я прийшла на 10 хвилин пізніше додому, а мама не пустила мене. Тоді в моєму дворі у мене відібрали мобільний. Після цього мене до себе забрала бабуся.
Почали ми спілкуватися з мамою після того випадку лише через 3 роки.
У мами був день народження, ми прийшли з бабусею, а ще прийшов мій брат, який жив у тата, бо в нього теж були конфлікти з мамою.
Ми посиділи за столом, все було добре, а потім ми з Льошею пішли вдвох гуляти. В той вечір я зрозуміла, що не можу з ним розлучитися просто так. І я якимось шостим почуттям зрозуміла, що і він не хоче мене відпускати.
Так ми гуляли, поки йому на мобільний не подзвонила бабуся і не запитала, де ми. Ми повернулися, але вирішили, що будемо спілкуватися.
Я багато брехала з відтоді, щоб мама ні про що не здогадалася. Що у мене є хлопець, що я гуляю ввечері з подругою…
Минуло 2 роки. Мені дуже набридло брехати. Днями була розмова з Олексієм, він говорить, що пора мені переїхати до нього. Вони з татом продали квартиру, купили дві однокімнатні.
Сказати правду мамі або збрехати (можу сказати, що живу з хлопцем, але рано чи пізно вона схоче з ним познайомитися). Нікто не знатиме, а ми будемо жити спокійно. Або ж збрехати, як зазвичай.
Цілих два роки брехні!.. Ніхто не здогадується, нічого не знає… Але це дуже обтяжує…
А, можливо, наші відносини відпочатку приречені?
Передрук без згоди автора суворо заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
