Моє життя було дуже важке, тому чути таке в свій адрес від найближчої людини було дуже важко. Мене звати Маруся і мені 54 роки.
Нас в сім’ї троє дітей. Я старша, після мене народився брат і молодша на сім років сестра.
Брат одружився перший. В нього дочка, моя племінниця. Згодом заміж вискочила і молодша сестра Ольга. Вона переїхала до чоловіка в іншу область. Бачились ми лише по святах.
Мені навіть тридцяти не було, як один за одним злягли тато і мама.
Я досі, як згадую, то мороз по шкірі йде. В свій адрес я чула лише жаль.
З самого ранку я їх переодягала, годувала, і бігла на роботу. Ввечері те саме, і так я крутилась, як білка в колесі багато років.
До того ж брат після десяти років шлюбу розлучився і повернувся в батьківську хату.
Він така людина, що нічого по дому сам не зробить. Єдине, що він робив, так це розігрівав собі готову їжу, а якщо не було того, що він любить, то замовляв піцу, а ще мотав нерви мені.
Працював брат фотографом, переважно по весіллях чи хрестинах.
Кімната батьків багато років мала вигляд двох лікарняних ліжок.
Як мені було важко, ніхто й уявити не може. Про своє особисте життя я й не думала, не було коли.
Раз в рік на два тижні, коли в мене була відпустка, приїжджала сестра, щоб доглядати батьків, щоб я хоч трішки відволіклась, решту часу з ними була я.
Брат в кімнату батьків навіть не заходив, навіть тоді, коли вони чули, що він в сусідній кімнаті і кликали його, щоб той щось подав чи забрав. Вже сім років, як батьків немає. Першим цей світ покинув батько, а за рік і мама.
Я не була привчена до іншого життя, ніж доглядати за кимось.
Брат чим ставав старшим, тим все більше до мене чіплявся.
І ось пів року тому я зустріла перше в своєму житті, якщо і не кохання, але людину, з якою мені добре. Я була в подиві, коли зрозуміла, що в тому житті можна не лише за кимось доглядати, а ще й щоб за тобою доглядали і піклувалися.
Я ніколи не відчувала такого стану. Я справді за все своє життя стала щасливою.
І ось недавно заходжу я в будинок, а мій брат з кимось по телефону говорить.
– Ти уявляєш, моя “стара діва”, як я завжди вважав, знайшла собі на старість літ якось мужика. Ще не хватало, щоб вона його в наш будинок привела.
Я вийшла на вулицю і розплакалася в слухавку сестрі. Вона єдина, хто знає може життя і по можливості мене підтримувала.
Ольга сказала не зважати на його слова.
Але мені все-рівно, так важко на душі.
Що поганого я йому зробила? Що все життя присвятила батькам?
Як жити далі поруч з цією людиною?
Автор Наталя У
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua