Я багато років заміжня, але тільки оце сказала мамі чоловіка все, що думаю.
Я вже багато років заміжня. Здавалося б, треба було це зробити давно. Але чомусь виразно сформулювати змогла лише зараз.
Ні, в конфліктах наших я не мовчала, але якось просто піддавалася на її провокації і дозволяла втягувати себе в конфлікт.
І ось зараз сказала прямо – спілкуватися з вами і бачитися не буду, поки ви не проявлятимете до мене повагу і не перестанете виявляти токсичність на мою адресу.
Насамперед мене спробували знову залучити до конфлікту: “А тебе мама вчила поважати старших? А ти сама мене шануєш? І як я тебе маю поважати, що за умови, не розумію?”
Ось скажіть, чи може людина не розуміти, що від неї хочуть (хоча я особливо нічого і не хочу, це вона вимагає спілкування, візитів взаємних, її прямо бентежить дистанція між нами), якщо всі колишні конфлікти були чітно названі й позначені – невлучні жарти, гострі та провокаційні, натяки, знецінення, ігнорування прохань, якісь постійні претензії, загорнуті у світську бесіду?
І завжди на все було відповіддю – мене не так зрозуміли, це просто гумор, ти чіпляєшся, у тебе постійно до мене притензії. Тобто людина абсолютно чітко знає, що вона робить не так, але вдає, що не розуміє. І я знову повинна вплутатися в розмову, в якій вона вміло відштовхуватиме будь-які мої зауваження.
Але фіналом тієї розмови у цю суботу, коли вона зрозуміла, що я не граю більше в ці ігри було: “Ну може, спробуємо все ж таки? Ми ж повинні вчитися комунікації. Зараз це актуально як ніколи. Особливо у вищому європейському суспільстві.”
Знаєте скільки кроків я робила? Море. І ніяк не могла зрозуміти, чому у відповідь – нічого. Здавалося, що це тільки я винна, а вона ні. Але мені не здавалося. Я зрозуміла, що установка: “Ми тебе не хотіли, але радуйся, що прийняли в нашу родину” (смішно, ні дня не жила не з ними, ні на їхні гроші) – вона була і зберігається досі. Жодних кроків назустріч вона робити не збирається.
Питання ще у чому. Діти. І з дітьми абияк вона спілкується. І мінімальні контакти неминучі. Намагаюся зрозуміти, як із таким типом людини поводитися максимально вигідно для себе. Вигода – це без втрати енергії.
І як пояснити такій людині, що означає повага до іншої, якщо вона цієї поваги просто не має?
Я максимально намагалася навіть під час зустрічей бути нейтральною. Говорити ні про що, або говорити дуже мало. Але її це прямо хвилювало. Їй прямо хочеться максимально попліткувати, розповісти про свою роботу чергову плітку, або якусь сімейну історію в 105-й раз. І щоб вона була неодмінно в центрі, і щоб встигнути висловити всі заготовлені жарти і таке інше.
От як вибудувати подальше нормальне спілкування, адже живемо на одному сходовому майданчику?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото – Ibilingua.com.
