Я боялася перечити тітці, адже вона єдина з нашої великої родини, прихистила мене в своїй оселі, за крок до інтернату, хоча й в самої на той час було троє дітей. – Так, я погоджуюсь вийти заміж за Степана, – несміливо сказала я в той день, коли прийшли в хату свати. Жити з нелюбом було дуже важко, та один випадок мене врятував. І це була доля, за яку я не перестаю дякувати Богу!
Олеся осиротіла ще в дитинстві…
Її батьки відійшли у інший світ несподівано…
Ніхто з родичів не хотів брати дитину до себе, тільки троюрідна сестра її батька погодилася. “Людоньки, у нас така велика родина, а дівчинка має йти в дитячий будинок! Побійтеся Бога!” — “Так багато говориш, забирай собі”, — кинула тітці одна з родичок. “Ну і заберу! — відповіла та. — Збирайся, дитинко. Поїхали додому…”
Так Олеся стала жити в тітки. Середовище в сім’ї вкрай відрізнялося від того, до якого привикла дитина. Чоловік тітки заглядав до чарки, а вона все господарство тягнула на собі. В тітки було ще троє дітей: росли вони разом з Олесею.
Але дівчина відрізнялася від інших тим, що мала здібність до навчання. Усі вчителі радили тітці віддати Олесю в місто в гімназію. Але тітка цього не хотіла: “Хто знає, чи пригодиться в життя тобі те навчання…”
Тітка не бажала зла, просто в неї були свої погляди на життя.
Олеся закінчила школу з золотою медаллю й горіла бажанням вступити до вишу.
“Олесю, — почала розмову тітка, — сусід Степан тебе дуже вподобав, хлопець файний. Батьки вшановані, не бідні… А з науки тої що?”
“Тітонько, я в навчатися хочу! — благала Олеся. — Мені не подобається Степан і заміж я ще не хочу.” Тітка Стефа, махнувши рукою, додала: “То роби, як знаєш…”
Олеся вступила до університету й з першої стипендії накупила всім гостинців. Уся сім’я раділа за дівчину. Але вже за декілька місяців прийшли сусіди сватати Степана з Олесею. Це було для дівчини дуже неприємно і несподівано.
Ошелешена притиснулася в куток, сльози на очах, але з вдячності до тітки, яка дала їй прихисток, погодилася на шлюб…
Радості тітці Стефі не було меж. З багатим Олеся одружується, от життя буде мати.
Весною відгуляли весілля й Олеся пішли жити до Степана. Свекруха зі сватом добре ставилися до дівчини, а вона натомість в усьому їм допомагала.
А от Степан з першого дня дратував дівчину: “Кому то треба ті твої університети? — бурчав він. — Місце кожної жінки — на кухні й біля чоловіка і дітей…”
Дівчина ж не пішла з університету, а перевелася на заочне відділення. Так і жили.
Степан часто “гуляв з друзями, а дома скандалив. Звав Олесю не по імені а, “моя мантелепа”, хоча сама дівчина не розуміла значення цього слова.
Одного дня сталася ситуація, яка змінила наступний хід подій. На подвір’я до сім’ї прийшла дівчина і сказала, що носить дитину від Степана. Той не перечив, а стояв опустивши голову.
Свекруха тоді як почала обзивати й лупцювати сина, а в кінці взагалі випровадила за браму. Олеся ж наступного дня зібрала речі й пішла додому. Й одне питання лише було в голові: а що робити далі?
Дівчина вирішила повернутися в університет. Згодом вступила до аспірантури, яку закінчила з відзнакою. А за якийсь час уже працювала викладачем.
Олеся все життя займалася саморозвитком, подорожувала, відвідувала семінари. А от кохання зустріла лише в 42, а в 44 вперше стала мамою.
Зараз це мудра самодостатня жінка, яку дуже поважають в наукових колах. Зовсім рідко пригадується Олесі той коротенький період життя, коли, як сама каже, йшла не своєю стежкою. Іноді жінці видається, що це був сон…
І нехай, головне що зараз вона щаслива та кохана!
Що скажете?
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
