Я була на сьомому місяці, коли випадково почула розмову чоловіка з якоюсь жінкою. – Добре, люба! Я скоро буду. Приготуй щось смачненьке! – Того ж дня я викликала таксі і забравши дочку та найнеобхідніші речі, переїхала до батьків. Лише тоді я переосмислила його слова: “Грошей на другу дитину я тобі не дам! Крутись як хочеш, сама”
Я того вечора була, не те слово, щаслива. Намагалася в квартирі навести лад, і приготувати, більш-менш, святкову вечерю. У мене була новина, на вагу золота – я при надії!
Про свій цікавий стан я дізналася близько місяця тому, але хотіла переконатися, що все добре, тому тягнула з оголошенням. Ми з Олегом вже маємо дитину – дочку Настуню. І після неї чоловік більше не говорив нічого про другу дитину, я ж думала, що Олег буде щасливий отримати таку звістку.
Але чоловік, як на зло, затримувався на роботі. Таке частенько бувало, він завжди про це попереджав мене, але цього разу чомусь не попередив… Я не телефонувала чоловікові, адже не хотіла його злити. Минула ще година, їжа охолола, а Олега так і не було. Через кілька годин чоловік все ж таки прийшов додому, і він був у “веселому” вигляді. В мене одразу ж зіпсувався настрій.
Тоді чоловік сів на стілець і почав чекати, поки я не підігрію йому їсти. Я все ж таки зважилася сказати чоловікові новину.
– Олег… у мене для тебе важлива новина… я при надії!
– Що? Ти маєш взагалі розумі? – гнівно спитав Олег.
– А що не так? Це ж хороша новина! – відповіла я йому.
– Наталю, ти розумієш, що дитину треба годувати, на це потрібні гроші, я не зможу скільки працювати, щоб вас усіх забезпечити.
– Але ж я хотіла мати двох дітей! І ти знаєш про це! — відповіла я засмученим тоном.
– Так, ти ж на моїй шиї сидиш! Можна й футбольну команду заводити. Ось вийдеш на роботу і тоді сама на своїй шкурі дізнаєшся про ціну грошей! – відповів мені чоловік.
Від почутого я просто розридалася так, що не могла стриматися. Олег лише зиркав на мене, поїдаючи картоплю з відбивною.
– Нічого, що ми живемо досі на орендованій квартирі? На дитину потрібні гроші! Я грошей давати не буду! Будеш крутитися сама, як зможеш.
Після слів чоловіка я пішла до своєї кімнати і стала ще більше лити сльози. Я не розуміла, що робити, і як діяти в цій ситуації. Але одне я знала точно, я любитиму свою дитину всім серцем.
Я була на сьомому місяці, коли випадково почула розмову чоловіка з якоюсь жінкою.
– Добре, люба моя! Я скоро буду. Приготуй щось смачненьке! – відповів він і вимкнув смартфон.
Того ж дня я викликала таксі і забравши дочку та найнеобхідніші речі, переїхала до батьків.
Я не одна. В мене є чудова донечка Настуся і неймовірний синочок Устимчик.
Я впевнена, що якщо Боженька подарував мені цю дитину, значить я зможу пройти цей нелегкий шлях…
Батьки та донечка мене підтримали, а це найголовніше!
Хіба ні?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
