Я була на заробітках в Португалії 12 років. Поїхала. коли виросли діти, коли розлучилася з чоловіком-неробою, який любив тільки диван, маму, посиденьки з друзями чи кумами, він не любив труднощів і працювати. Якщо нам не вистачало грошей, він говорив, що досить і того, що маємо, а я йшла працювати, щоб мої діти ні в чому не потребували.
Поїхати й залишити дітей ще малими на мам і свекрух я не могла собі дозволити. А ось коли діти виросли і стали більш-менш самостійними, я таки поїхали попрацювати в іншу країну, до подруги в Португалію. Було не легко спочатку тай взагалі, але це безцінний досвід, плюс я відклала деякі гроші.
За ці 12 років мої діти в Україні створили свої родини, народили своїх дітей. У обох, і у сина, і в дочки – по дівчинці й хлопчику, всім зараз від 3 до 10 років. Я приїздила на народження старших онуків, а потім на 7 років застрягла в Португалії і вирватися не виходило, відправляла тільки грошові переводи на свята дочці й сину.
Та залишатися жити на постійно в цій країні я не збиралася. І ось місяць тому я повернулася остаточно в Україну, додому в Чернівці. Маю деякі збереження, дітям також привезла певні суми. Донці збиралася кухню купити в нову квартиру, де вони з зятем зараз ремонт роблять, а сину хочу подарувати машину, бо в нього дуже старенька.
Так ось, дочка залишиться без кухні. Я так вирішила після того, як діти зі своїми родинами прийшли до мене у минулі вихідні в гості. Я просто ще досі не відійшла від дітей дочки! Натомість у невістки дітки – дуже добрі й виховані.
Я трохи оговталася після повернення, прибрала після квартирантів квартиру, викликавши клінінгову службу, налагодила трохи свій побут, трохи новий і незвичний для мене тепер, адже я все таки так довго не була в Україні. відігнала машину на сервіс, щоб її її привели до ладу, простояла все-таки скільки. Словом, турбот вистачало.
Але дітей зібрати треба було, та й дуже хотілося посидіти всім разом по сімейному. Я підготувалася, щось сама приготувала, щось готове купила. Прийшли син і дочка з зятем і невісткою і з дітьми. Діти від мене всі одразу по 100 євро отримали. Всі подякували, тільки 10-річний син доньки сказав: “Чого так мало, на це вже нічого нормального не купиш!”
Я промовчала, але далі почалися “квіточки”. Діти дочки сиділи за столом в телефонах і сказали батькам, аби ті їх потім в “мак” завезли нормально поїсти, бо тут їм не смачно. Хоча в мене на столі крім пюре-курки-котлет-слатів були ще куплені піци й суші, тортик на десерт магазинний і власноруч зроблений мною вафельний.
Коли я запитувала онуків, чим вони цікавляться. як їхні справи, діти невістки й сина чемно відповідали, а онуки від дочки навіть голів від гаджетів не підняли, і батьки їм жодного зауваження не зробили!
Коли ж я щось розповідала про моє життя в Португалії, донька моєї дочки, якій 5 років, сказала: “Бабусь, закрий рота, це не цікаво, я мультик через тебе не чую!” Ту я вже не витримала, і сказала дівчинці, що так вона може дома з батьками говорити, якщо вони їй це дозволяють, але зі мною так не можна.
Онучка хмикнула і нічого не відповіла, дочка й зять зробили вигляд, що не помітили цієї сцени. Діти ж сина й невістки – повна протилежність! Чемні, виховані, Телефони весь вечір і до рук не брали, їли з апетитом.
Знаєте, я нічого не сказала дочці. Вона доросла людина, мама, і сама нехай виховує моїх дітей, як вважає за потрібне. Але те, що вона їм не зробила жодного зауваження за ось таке зневажливе ставлення до мене – це мене зачепило.
І я твердо вирішила дочці й зятю кухню не дарувати, хоча й озвучувала їй про свій намір раніше. Але я передумала, буває й так. У сина ж машина буде, який “привіт” – така й відповідь, чи не так?
Хочеться почути ваші думки з боку, дорогі читачі, що ви скажете про мою ситуацію? Чи правильно я зроблю, позбавивши родину дочки обіцяного мною подарунку через таку ось поведінку їхніх дітей?
Автор – Олена К., м. Чернівці
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.