Я навіть ворогу не побажаю вляпатися в таку ситуація, в яку вляпалася я. І де ж була моя голова, хто його знає.
Звати мене Анна, і на даний час мені тридцять два роки. Вже минуло десять років, як я вийшла заміж за Василя.
Боженька подарував нам двоє діточок: двійнята, хлопчик і дівчинка. Спочатку в наших взаєминах з чоловіком було все добре, але поступово ситуація погіршувалась, не обійшлося тут без “рідної” свекрухи.
Кінцевим результатом стало розлучення. Начебто нічого незвичайного, багато пар таким чином закінчують свій “союз”.
Василь, мій чоловік, має свою двокімнатну квартиру. У ній ми і жили. Щоправда, це не зовсім його квартира. За документами йому належала половина, а друга половина його бабусі по маминій лінії. Свого часу мама не стала успадковувати від батька свою частку.
Я догадувалася, що такий маневр зі спадщиною свекруха зробила спеціально, щоб зберегти вплив на сина. Тож я поставила собі за мету, придбати власне житло.
Я часто розмовляла на цю тему з чоловіком, приводила безліч аргументів на користь своєї квартири. Оскільки після бабусі його рідна сестра зможе претендувати на ці квадратні метри. Але Василь не бачив нічого в цьому поганого.
– Оля не втручатиметься, мама не дозволить. Тому все гаразд. А якщо збирати на своє житло, то це потрібно у всьому собі відмовляти, – говорив мені у відповідь чоловік.
На вмовляння чоловіка в протилежному я витратила приблизно чотири роки. Весь цей час я боялася навіть думати про дітей, саме через відсутність власного житла. До того ж бачила ставлення свекрухи. Вона регулярно говорила мені неприємності, налаштовувала проти мене чоловіка.
Її улюбленою “пісенькою” було несумісність нашої пари по гороскопу. Та й інших відмінностей вона знаходила багато. Спочатку я не звертала увагу на слова свекрухи.
З часом я стала помічати, як Василь ставиться до мене. Все було якось ніжніше, з повагою та любов’ю. Таке трепетне ставлення Василя підкупило мене і я наважилася на дитину. А вийшло одразу двоє.
З появою дітей стосунки у нашій сім’ї розладналися. Звичайно, мені не вистачало уваги та часу, двоє дітей, як-не-як. Мені доводилося самій з усім давати собі раду. Свекруха не збиралася допомагати, тільки поради роздавала та наголошувала про несумісність.
Коли малюкам виповнилося два роки, стосунки трохи налагодилися. Тільки Василь почав часто повторювати слова матері. Для нього було нормою піти у вихідні до неї відпочити. Потім вийшло так, що чоловіка звільнила і він п’ять місяців не міг знайти роботу. Я вирішила підтримати чоловіка та вийшла на роботу, щоб хоч якісь були гроші. Дітей довелося віддати в садок, тому що їх батько не хотів няньчитися з ними.
Я була переконана, що підбадьорю Василя своїм вчинком, але замість подяки почула, що він був правий, говорячи про іпотеку. Зараз би ми її не потягнули. І добре, що його відмовила мати. Тут до мене дійшло, що весь цей час Василь слухав матір, тільки не показував цього.
Через час наші стосунки остаточно зіпсувалися. Василь почав прямо висловлювати своє невдоволення мною, як дружиною. Причіплявся до всього, їжу міг запросто викинути у смітник, посилаючись на огидність страви. При цьому діти їли те саме і були задоволені. Міг просто так піти ночувати до матері.
Після одної такої ночівлі він з’явився разом з матір’ю і заявив, що справді порізно нам буде краще, тому збирай речі та йди. Квартиру вони продаватимуть. Все це супроводжувалося єхидством свекрухи та мовчазністю Василя. Довелося збиратися та з’їжджати до батьків.
Вони з радістю прийняли мене та онуків у своїй квартирі. Зайнялися вихованням двійнят. Я трохи поплакавши, почала збирати документи на розлучення.
У Василя вистачило зухвалості прийти до дітей і потім пропонувати мені з’їхатися знову, коли все вляжеться. Але я дивилася на нього і не могла зрозуміти, як я колись кохала цю людину…
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
